Дев'ятнадцять на одного - Рецензія до фільму «Месники: Війна нескінченності» / Avengers: Infinity War

Перед марвелівцями стояло надскладне завдання - поєднати у одному фільмі надмірну кількість персонажів. Особисто я нарахувала 19 позитивних героїв, це без загалом другорядних Бакі, Хеймдала і Родса. Не знаю, може кого і забула. Виділити кожному із них хоч трохи екранного часу і вплести їх у єдине полотно - взагалі ідея майже безпрецедентна і тим притягує. Завдання, звісно, дещо полегшувалося тим фактом, що всі вказані герої і їх взаємини вже розкривалися у більш ранніх сольниках і перших двох частинах "Месників", тож треба було просто переміксувати між собою тих, хто ще не зустрічався, і спостерігати за цим у принципі було цікаво.

Тим не менш, через велику кількість дійових осіб виникла необхідність тримати у полі зору водночас кілька локацій. Ідея гарна, бо особисто я не уявляю, як можна було б стежити за 19 персонажами у одній сцені. Але місць дії багато, деякі персонажі за весь фільм так і не зустрілися і через це кінокартина трохи розпадається на епізоди і лінії різної вдалості, працюючи то як героїчний епос, то як космоопера. Моя особиста думка: найцікавіше спостерігати за лінією Старка і його попутників, найдивніша - лінія Тора. На фоні цих двох ліній "земні" месники трохи губляться, особливо Чорна Пантера, якого взагалі не видно (видно, вирішили, що всі і так про нього пам'ятають через недавній сольник).

Прямий нерозривний зв'язок із попередніми кінокартинами, завдяки якому кіновсесвіт "Марвел" вже давно перетворився на щось на зразок високобюджетного телесеріалу, грає на руку сценаристам і викликає у відданих фанатів відчуття любовної продуманості, але в той же час і недобро жартує над рештою глядачів, які попередні фільми не бачили або вже підзабули деталі. І не факт, що вони зрадіють необхідності сидіти і згадувати, наприклад, хто такий Бакі, що за сила у Ванди або чому одна половина месників принципово не спілкується із другою. Та вочевидь, у даній ситуації Марвел доводиться обирати, знімати масштабне кіно для фанатів чи щось принципово нове для всіх інших. Вони обрали фанатів, і їх позиція має право на існування.

Так само любовно, крок за кроком, у попередніх фільмах нас підводили до Таноса із його специфічними ювелірними смаками, тож у даній кінокартині лишилося розповісти тільки про камінь душі. Загалом, Танос - найвдаліша складова картини, бо персонажу навіть прописали більш-менш адекватну (для комікса) мотивацію, яка пояснює його бажання і поведінку. Звісно ж, питань вона теж викликає немало. Наприклад, чому саме "половина Всесвіту"? Є і недонаселені планети, є зовсім ненаселені, є дуже перенаселені, може варто якось вибірково підходити? А на багатьох планетах, наприклад, не Землі, проблема не скільки у перенаселенні, скільки у концентрації великої частини ресурсів у руках малої кількості людей. Цю проблему як ви, пане Танос, як гуманіст, пропонуєте вирішувати? Але щось я захопилася...

Виписуючи образ Таноса, Марвел змогли уникнути ще однієї важливої, характерної для багатьох коміксів, проблеми, коли спершу створюється надсильний негативний персонаж, якого майже неможливо перемогти (для драматизму), а потім він починає стрімко слабшати або втрачати інтелект, бо треба ж його якось перемогти. Із Таносом - не так, а чому - дивіться кіно :-)

Із плюсів також варто зазначити підхід до окремих батальних сцен, які побудовані не за принципом "більше стріляй, більше бігай", а виписані як реалізація спільного плану персонажів, який вдається внаслідок їх продуманої і злагодженої взаємодії.

Головною ж проблемою вказаного коміксу, як не дивно, лишається коміксовість, яка, з одного боку, розв'язує руки творцям, дозволяючи їм робити з персонажами все, що завгодно, а з іншого - традиційно викликає безліч логічних запитань. То ми мало не вмираємо після сильного удару об землю, то ногами "з толкача" заводимо нейтронну зірку. Тут в попередньому фільмі молот Тора Хела розкришила як хлібину і він навчився справлятися без нього, то йому тепер потрібен аналог молота у боротьбі проти ще більш сильного Таноса. Тут останній користується каменем реальності, тут абсолютно про нього забуває. А чого варта сцена із Локі, що кинувся проявляти геройство, абсолютно цьому персонажу не властиве? Писати можна довго. Питання про самі камені і особливості їх функціонування взагалі потягнуть на окремий зошит. Але найдужче, мабуть, порадував вакандійський купол, який витримує вибухи, але прошкрібається за допомогою кігтів інопланетних почвар.

Також неприємно вразила мала кількість фірмового марвелівського гумору, а там, де видно було, що хотіли пожартувати, іноді виходило десь на рівні "Вартових галактики - 2", а хотілося б більше жартів на рівні "Залізної людини 1,2,3", або хоча б уже на рівні третього "Тора".

Тим не менш, мені як фанату сподобалося, бо комікс як жанр має одне головне завдання - розважати глядача, усе інше доволі другорядне. Розважитися під час переляду вийде.

Резюмую: враження полемічні, та абсолютно точно можу сказати одне: фільм - переважно для фанатів, людей, які бачили і пам'ятають все, що було раніше, дуже люблять цих персонажів, їх взаємодію, нові світи і так далі. Абсолютно сторонній людині, яка "не в темі", майже гарантовано не сподобається.