Нолан зробив щось живе - Рецензія до фільму «Оппенгеймер» / Oppenheimer

Минулий фільм Крістофера Нолана "Тенет", а до нього "Дюнкерк" багатьох змусли мало не зненавидіти цього так званого генія. Занадто він зосереджується на грі з формою і не переймається історією та персонажами. Його герої - функції, діалоги між якими - пафосна нісенітниця.

Неочікувано його новим фільмом стає байопік. Що ще менш очікувано - його можна вважати вдалим. З історичної точки зору кіно об'ємно та послідовно розкриває прекрасний матеріал. Життя Оппенгеймера та його робота вже давно заслуговували на багатобюджетну екранізацію.

Як сценарист Нолан трохи притримує свій інтелектуалізм і нарешті робить героїв з характерами. Головний герой нехай і не вражає глибиною, все ж поводиться, як щось подібне на справжню людину. Він сумніваєтсья, боїться, помиляється. Все це впевнено відіграє Кілліан Мерфі. Не менш цікавими вийшли персонажі другого плану. Нолан зібрав зірковий каст не заради імен на постері, як то було в "Тенеті", де в Майкла Кейна та інших було по хвилині екранного часу з сухою реплікою. Цього разу навіть у зовсім короткочасних появах актори запам'ятовуються (Від Кейсі Аффлека аж мороз шкірою), а більш важливі герої не поступаються за виразністю центральній персоні. Перераховувати всіх не буду, але соболиво варто відзначити Мета Деймона у ролі прямолінійного генерала.

Як режисер Нолан залишається холодним, але зрідка видає вражаючі сцени. Оповідь ведеться з точки зору сприйняття Оппенгеймера, і часом реальність для нього втрачає звичну наукову об'єктивність. Звук зникає, оточення трясеться, а буває, що й раптом просто на допиті на його колінах опиняється оголена коханка. Таких моментів так мало, від чого вони здаються штучно доданими, але від того не менш цікавими. Промова героя після Хіросіми-Нагасакі - взагалі тріумф аудіовізуалу.

"Оппенгеймера" можна легко обвинувачувати у затягнутості. Акценти історії дещо розмиті. Щось здається не розкритим, а щось вартим видалення. Та все це суб'єктивні оцінки. Очевидно, що Кірстофер розповів те, що хотів. Оппенгеймер, як і всі смертні, просто купка фізичних часток, що інколи можуть рухатися в невірних напрямках. Навіть зрозумівши хибність шляху, ланцюгову реакцію вже не зупинити. Тоді в людині може відбутися вибух, мегатонни якого визначити неможливо.