Фентезійний жахастик чи закодована трагедія україн

Скільки не читав цей гоголівський твір, у памʼяті завжди залишались лише відьма, Вій, захисне коло в церкві, намальоване крейдою та інша міфологічно-фентезійна нечисть, яку ми так звикли бачити в компʼютерних іграх та інших жахастиках. Ну цікава у нас демонологія, багата на різних персонажів, в тім на того ж таки загадкового і виняткового Вія – чи то володаря підземного царства, чи то то якогось повелителя огрів з гномами («начальника гномів», як про це зазначає сам Гоголь на початку «Вія»).

Але нещодавно натрапив на цікаве розʼяснення від YouTube-каналу «Культуртригер», яке надихнуло знову прочитати «Вія» і врешті переглянути той таки совєцький фільм з 1967 року і зовсім інакше поглянути на «Вія». Автор каналу Богдан Олег Горобчук, на основі спостережень свого знайомого, запропонував дві цікаві тези, які розвиває у відео, про які трохи згодом.

Про фільм, знятий «Мосфільмом» і випущений 1967 року, кажуть як про «перший радянський фільм жахів». Уявіть, всі ті російські міста-мільйонники, всі ті дєрєвні і простори не спромоглися вилонити хоч якусь історію, яка б стала основою для першого радянського фільму жахів. Тому авторам і довелося знову звертатися до чогось українського.

Антураж фільму лише віддалено відповідає українському, хоча фільм знімали на Чернігівщині та Івано-Франківщині. Про одяг та інші побутові деталі мені сказати важко, адже в це питання не заглиблювався. Проте антураж це лише форма, а зміст його є малоросійським. Фільм, звісно, знятий російською мовою і слухати козаків та мешканців тогочасної України, які «чьтокають», «какають», відсилаються до кікімор і пʼють ґарілку є своєрідним видом профанації. А вставки українською мовою декількох фраз та слів відображає лише прагнення показати етнографічну строкатість «народов СССР».

І щодо тез, згаданих вище. Перша про сотника. Це буцімто символ Гетьманщини, а мертва відьма (панночка) – це алегорія вбитої та поневоленої, але воскреслої на грізної у своїй помсті України. А чому відьма? Бо з погляду імперії поневолена нація, її мова та спротив це щось дике, незрозуміле та потойбічне. Друга теза стосується Хоми Брута. Це буцімто персоніфікація української тогочасної інтелігенції, яку імперія змушує відспівувати ідею власної державності, визнавати її мертвою. Накреслене Хомою коло – це захищений культурний простір (мова, традиції, віра). Перші дві ночі коло діє, але на третю приходить Вій – уособлення Російської Імперії – держава-Левіафан, байдужа машина, котра пре вперед і врешті остаточно захоплює інтелігенцію. Дуже раджу подивися це відео повністю, де ці тези глибоко розвиваються та обґрунтовуються, разом з іншими інтерпретаціями – "ВІЙ": прихований СЕНС: що московити збрехали про ГОГОЛЯ?.

Повертаючись до фільму, варто сказати про фінальну сцену, тобто третю ніч Хоми у церкві. Тут відбувається щось таке, щоб могло б колись надихнути майбутніх розробників гри Diablo створити цю гру. Це ожилі скелети, потворні упирі з кігтями, рогами та кажанячими крилами, і врешті final boss – Вій. Упирі атмосферно вилазять з дір у стіні церкви, а Вій, закликаний відьмою, виходить зі свого потойбіччя і пронизливими очиськами пробиває оборону Хоми. Ну чим не натхнення для якоїсь RPG гри?

Шкода, що досі немає сучасної української екранізації гоголівського «Вія».

Загальна оцінка 6/10. Немає українського дубляжу, український побут і антураж недостатньо відтворені (а цього і не варто очікувати від радянського фільму).

Фентезійний жахастик чи закодована трагедія українського народу?