Мовчання ягнят
Мовчання ягнят (1991)
The Silence of the Lambs
Lilia Omelianenko

Красуня і чудовисько у реалістичному прочитанні

"Оскар - 1992", "Найкращий фільм", переможець

Епіграф: "Справжніх маніяків популяризувати не можна - це дуже небезпечно, що доказує фільм "Природжені вбивці". З іншого боку, справжні маніяки не стають народними героями - вони жахливі і мерзенні, як той же Чикатило. Ганібалл Лектер - скоріше казковий персонаж. Так, він ікона інтелектуального зла, однак досі не знайшлося нікого, хто хотів би його наслідувати". Е.Хопкінс

Епіграф № 2: “Щоб упіймати маньяка, потрібен інший маньяк” к/ф “Руйнівник”

Фільм закрив п’ятірку основних оскарівських номінацій у той рік (найкращий, режисура, сценарій, чоловіча роль, жіноча роль). Таких кінокартин - усього три в історії премії “Оскар”, і “Мовчання ягнят” - остання з них. Після неї досягти подібного успіху не вдавалося ще нікому. Піду навіть далі: чи багато знаєте ви триллерів, які були так обігріті кіноакадеміками? Я от не дуже. Триллер - це взагалі жанр для Оскара нетиповий. То в чому ж річ?

“Мовчання ягнят” привабливе у першу чергу багатством матеріалу для пошуку смислових пластів і посилів. Зокрема, моя перша асоціація - що це така собі “Красуня і чудовисько”, тільки не у романтично-казковому, де красуня рятує чудовисько, а у реалістичному, де у чудовиська є і світлі сторони, такі, як нелюбов до неввічливих людей, а красуня тягнеться до темряви (бо Кларисса таки отримує заряд ейфорії від своєї роботи, яка сама по собі малоприємна).

Доктор Лектер як злочинець унікальний, є привабливим матеріалом для кожного спеціаліста, який міг би зробити кар’єру на дослідженні його випадку. Але Клариссу він цікавить не тільки як матеріал, але як людина зі своїм абсолютно унікальним психопатичним світоглядом. Він викликає страх, але не викликає відрази. І хоч вона не виходить за рамки і для неї він - злочинець, саме її “людяний” підхід, сприйняття його як рівного, а не як дослідного матеріалу, викликає у ньому бажання іти їй назустріч.

З іншого боку, Кларисса не може не викликати його інтерес як жінка, з одного боку, приваблива і розумна, а з іншого - як людина, яка серед людей у більшості своїй безпринципних, має принципи і навіть ідеали. Оскільки він сам - людина принципова, то не може не поважати і чужі принципи, хай навіть ідеали ці йому дуже далекі.

У цьому екранному тандемі на перший погляд може здатися, що Хопкінс перетягує ковдру на себе, але, як на мене, це лише суб’єктивне сприйняття глядача, якого зловісна темрява своєю загадковістю притягує дужче, аніж яскраве світло. Доктор Лектер для нас загадка, ми можемо робити висновки і припущення, але тим не менш, ми дуже мало знаємо про його особистість як на початку фільму, так і наприкінці. Тому що насправді фільм не про доктора, а про Клариссу - дівчину, яка дуже рано втратила маму, тому їй нічого не лишається, як хотіти бути схожою на тата (цим і обумовлений відносно “нежіночий” вибір професії). Дівчину, яка постійно стикається із необхідністю доказувати, що вона чогось варта, і водночас неможливістю отримати схвалення від свого “ідеального” батька (саме тому вона явно тягнеться до більш старших, авторитетних і досвідчених чоловіків, із яких намагається виліпити новий ідеал і заслужити їх схвалення, переносячи на них батьківський образ). Ну і насамкінець - дівчину, яка хоче будь-яким доступним способом заглушити крики ягнят у своїй голові, і тому присвячує себе служінню суспільству.

Саме розбір образу Кларисси приводить нас до думки про те, що вона, як і Лектер - психологічно травмована людина, але її травми приводять її до служіння і самопожертви, тоді як його - до самовозвеличення і принесення у жертву інших. Саме у цьому, імовірно, і полягає різниця між нормальною людиною і психопатом. Але при цьому він - вільний, навіть сидячи під арештом, тоді як вона завжди буде тим чи іншим чином шукати стороннього схвалення, щоб підтвердити власну значущість.

Загалом, у плані психологічних розборів, фільм тягне не те що на рецензію - на цілу наукову статтю, так що пора з цим закінчувати :-)

У порівнянні з книгою фільм виглядає якимось більш “світлим” і.. однозначним, чи що. І якщо раніше я саме через це дужче вподобала книгу, то зараз саме фільм мені близький відчуттям того, що існує потужна світла сила, яка здатна виправити несправедливість. Достатньо тільки вірити, а іноді - цілком можливо і доцільно самому стати її частиною.

Із мінусів: не можу не згадати одну сюжетну інтригу, яка у фільмі дещо спрощена у порівнянні з книгою, а також деякі сюжетні збіги і припущення, які додають ситуаціям надуманості і нереалістичності. Тим не менш, мені це не заважає захоплюватись фільмом і надалі. Тим більше, що, як казав сам Хопкінс (цитата вище), доктор Лектер взагалі-таки досить казковий персонаж, а реальні маніяки - набагато більш неприємні.

Цитати:

Однажды меня попытался опросить агент по переписи населения. Я съел его печень с бобами и хорошим кьянти.

Его пульс никогда не превышал 85, даже когда он съел её язык

Храбрая Кларисса, скажите, когда ягнята перестанут кричать во тьме!

Оцінка: 10


Коментарі:

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Ми в соціальних мережах:



Касові Збори, грн
(Вересень 13–16)

Сьогодні в кіно

Скоро в кіно

Форум

Останні рецензії