Lilia Omelianenko

Пісня свободи

Оскар - 1996, "Найкращий фільм", переможець

Епіграф: “Некоторых птиц в неволе не удержишь.” к/ф Втеча із Шоушенка

Найбільша помилка, яку можна зробити під час перегляду даного фільму - це вважати, що він має претендувати на історичну достовірність. Не знаю, як його позиціонували самі автори у далекому 1995 році, але факт лишається фактом - історичні події і персонажів тут перекроїли, при тому, що основні віхи (ситуація з дружиною Уоллеса, битва при Стерлінгу, битва при Фолкерку і т.д.) - начебто і збережені. Але думаю, що авторів цікавила не скільки достовірність, скільки тло для розповіді про свободу, любов до свободи і боротьбу, знову ж таки, за неї.

Свобода у контексті даної кінокартини - у першу чергу свобода вибору, яку, власне, і уособлює головний герой. Вибраний шлях, прийняття рішення і відповідальності за нього - це те, чим він займається. Певним чином йому протиставляється Роберт Брюс, який у фільмі володіє набагато більшими можливостями і ресурсами, але він слабкий духом і тому внутрішньої свободи позбавлений, тому як наслідок - постійно робить те, що кажуть йому інші, більш вольові і харизматичні персонажі.

Зате коли ми розуміємо, що оповідачем і закадровим голосом якраз і був Роберт Брюс, акцент фільму несподівано зміщується. Із оповіді про боротьбу патріотично налаштованих шотландців за свою незалежність фільм перетворюється на історію про вирощування у собі внутрішньої свободи. Але слід зазначити, що одні люди не мислять життя без свободи, а інші - не уявляють свободи без життя, образно кажучи. І, повертаючись до “кардинальних змін” у особистості Брюса - хтозна, чи надовго вистачить його внутрішнього пориву.

Із плюсів: Ідея оспівувавання свободи через створення конфлікту між доволі однозначними і зрозумілими персонажами досягає не розуму, але серця, підносить і надихає, змушує переживати катарсис. Тож загалом вибрану форму оповіді і розкриття героїв у контексті загальної мети можна вважати вдалою.

Головна акторська робота тут, звісно ж, у Мела Гібсона, який уже своєю внутрішньою харизмою затіняє усіх інших і змушує повірити, що за цією людиною міг піти натовп. А влучні і, що заперечувати, доволі високопарні, діалоги і промови, довершують вказаний ефект.

Слід також відзначити батальні сцени, створені із високим рівнем достовірності та майстерності. Вони водночас і вражають масштабністю показаного, і не перетворюються на мерехтіння купи людей, що бігають туди-сюди і незрозуміло чим займаються. У атмосфері жару битви, тим не менш, можна чітко бачити, хто, куди, кого, чим і навіщо, що позитивно позначається на сприйнятті картини. А оскільки значний відсоток хронометражу відведено на ці самі битви, це дуже важливий плюс.

Із мінусів: слабка історична достовірність хоч і не може бути сама по собі мінусом для художнього фільму, але у даній картині присутній занадто сильний поділ на чорне і біле, що зводить її до ролі казочки з іменами реальних історичних персонажів. З іншого боку, така форма викладу відповідає своєму часу, адже наближує фільм до стилістики середньовічного героїчного епосу, на зразок французької “Пісні про Роланда”, наприклад. І ніхто не знає, яким би він вийшов би, якби намагався скурпульозно і точно відтворити історичні події, так що названий недолік майже перетворився на достоїнство.

І якщо попередній мінус досить сумнівний, то наступний, яка на мене, цілком собі реальний. Жіночі персонажі. Їх у фільмі два. Перший - дружина героя. Абсолютно схематична, введена виключно заради сюжетної зав’язки. І наприклад, коли далі Уоллес, захоплюючись принцесою Уельською, говорить їй щось на зразок “Ви схожі на мою дружину. В вас - її сила”, виникає навіть певний когнітивний дисонанс, адже під час розкриття образу дружини ніякої особливої “внутрішньої сили” нам не демонстрували, тож лишається лиш вірити Вільяму Уоллесу на слово.

Другий персонаж - власне принцеса Уельська у виконанні Софі Марсо. І наче все із нею гаразд, вона показана розумною, рішучою, дипломатичною, здатною пристосовуватися, за потреби дотримуватися відведеної їй ролі у “сім’ї”, за потреби - виходити з неї. Але все це нівелюється фактом її романтичної закоханості. Усі її подальші дії у першу чергу пояснюються тільки нею і нічим іншим. Не тим, що вона зрозуміла мотивацію Уоллеса, або прониклася його ідеями, або прагнула справедливості, або ще щось. Просто у жінки, яку не кохає чоловік, заграли гормони. Якби була хоч одна сцена, де вона прямо вербально мотивувала б свої дії чимось іншим, окрім сексуального бажання… але її не буде. Навіть на пряме питання про її мотиви вона заводить проникливу романтичну розмову. У принципі, може це і правдивий і навіть непоганий персонаж для 13 століття. Але схоже на те, що вона стала сильною і позитивною героїнею для задоволення запитів жіночої аудиторії, принаймні як їх уявляли собі автори.

Резюмую: вражаючий і видовищний героїчний епос про свободу на близькоісторичну тематику.

Цитати:

Мы все умрём, вопрос только как и для чего.

Истории пишутся теми кто вешает героев.

Тебя восхищает этот Уильям Уоллес, бескомпромиссными людьми легко восхищаться, у собаки тоже есть храбрость. Умение идти на компромисс именно это делает человека знатным.

По-вашему, народ существует чтобы обеспечивать вам ваше положение, а я считаю ваше положение существует чтобы дать народу свободу.

Оцінка: 8


Коментарі:

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Ми в соціальних мережах:



Касові Збори, грн
(Вересень 13–16)

Сьогодні в кіно

Скоро в кіно

Форум

Останні рецензії