Кирило Смаль

Колись рідне село знало Леоніда як Памфіра, контрабандиста, що на власних двух доставляв товар через румунський кордон. Як то часто буває, кар'єра зупинилася, бо попався. Зараз він простий заробітчанин, якого чекає дружина Олена та син Назар. Норовливий підліток явно потребує батьківського виховання, якого йому так бракує. І ось чоловік повертається напередодні різвдяних свят. Вдома його зустрічають мати, брат, власна сім’я. Не забуло про нього і темне минуле.

Фільм названо прізвиськом головного героя не тільки через його звучність. Саме Леонід у виконанні Олександра Яцентюка є центром тяжіння сюжету. Камера практично не залишає свого героя поза кадром. Ми бачимо те, що бачить і він, що сприяє емпатії та створює ефект присутності. Живе акторське виконання не було б таким переконливим без впевненої роботи оператора Микити Кузьменка.

Не менш вдалою стала і роль молодого Станіслава Потяка. Син памфіра поводиться як типовий, проте не стереотипний підліток. У його діях немає зайвого максималізму, що б тільки додало персонажу штучності. Кожну його дію можна зрозуміти, навіть коли по його провині горить місцева церква. Хлопець усього лиш хотів знищити робочі документи батька, щоб той лишився вдома на триваліший час.

Якщо до цього моменту фільм тримається у рамках соціально-побутової комедії, то після пожежі він робить різкий поворот у сторону кримінального трилера. Згоріла церква потребує ремонту, за який платити доведеться батьку винуватця. У короткий строк Леонід має дістати кругленьку сумму, тому звертається до своїх старих знайомих. Неоднократно він говорить, що це лише на один раз, переконуючи чи то оточуючих, чи то самого себе.

Мальовниче село буковини вражає своїм колоритом. Камера навіть на концентруючись на пейзажах, постійно вихоплює неймовірні краєвиди. Тут красиво навіть восени, коли вулиці вкриті такою грязюкою, що ні на ровері нормально не проїдеш, ні чистеньким до церкви не дійдеш. Головний бруд тут не у вулицях, а у людях. Місце подій поступово розкривається перед глядачем, демонструючи справжні джунглі кримінального світу.

Головним естетичним елементом картини стало свято Маланка. Місцеві готують до нього костюми з масками, що зображують різних тварин. Назар робить таке вбрання і для батька. Він і без того упродовж фільму не припиняє демонструвати свою звірячу натуру. Памфір по хижому ричить, коли відлякує диких тварин, коли займається коханням, коли йому боляче. Тому коли на ньому опиняється маска іклистого створіння, виникає сумнів, що маска щось приховує. Чи не навпаки нам відкрилася його справжня натура.

Про цю двоїстість і розповідає ця яскрава і у той же час похмура історія. Внутрішній конфлікт тут у всьому, у місці, у людях, навіть у вірі. “То поганьске свято”- засуджує Маланку дружина Памфіра, що ревно відвідує місцеву церкву. Та навіть це місце виявляється зовсім не чистим від скверни. Тому коли починаються язичницькі розваги, люди з обличчями тварин виглядають щирішими за показово світлого священника. У цьому світі Памфір - лютий лев, що готовий стояти до кінця, особливо коли хтось загрожує його близьким.
9 з 9 користувачів вважає цю рецензію корисною
Коментарі:
Поки коментарів нема. Будьте першими - напишіть коментар!

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Нещодавно переглянуті: