Сухар - легенда Америки - Рецензія до фільму «Фаворит» / Seabiscuit

Оскар - 2004, "Найкращий фільм", номінант

Оригінальна назва фільму “Seabiscuit” перекладається як сухар або галета, і це кличка коня, який, власне, і є головним героєм цієї кінокартини, чи, принаймні, з’єднувальною ланкою для сюжету. Певна річ, що нашому глядачеві дослівний переклад не дав би ніякої інформації про те, чого очікувати від фільму, але варіант локалізаторів - “Фаворит” - ще гірший! Справді, невже так необхідно було обізвати Фаворитом коня, який був за всіма параметрами більше схожий на Аутсайдера? Ну та то таке...

Отже, перед нами еталонна спортивна драма, яка змушує співпереживати і навіть бере за душу, та водночас не може не викликати роздумів на зразок “десь я це вже бачив” Автори фільму зосередилися на класичній спортивно драматичній канві із серії “зустріч - тренування - перемога - проблема - тренування - перемога”, і це передбачувано до крику. Та оскільки у цих законах жанру насправді мало що можна поміняти, то окрім загальної сюжетної лінії, яка не передбачає неочікуваних поворотів, “брати” доводиться ще і якимись іншими речами.

У нашому випадку, слідуючи за текстом екранізованого роману “Сухар - легенда Америки” , автори намагаються розгорнути історичне тло і вписати в нього персонажів, надавши історії цілісності, однак виходить у них це далеко не ідеально. Чи то аж занадто багато матеріалу з книги було викинуто задля дотримання хронометражу, чи це огріхи постановки, але історичні “довідки” іноді виглядають безсистемними вставками, які неначе живуть своїм життям та існують окремо від персонажів. Історія про те, як Велика Депресія стає чинником, який докорінно міняє долі деяких людей, як кінні перегони стають мало не улюбленою розвагою американців, у яких мало що лишилося, і як маленький відбракований коник-переможець стає для них символом надії на майбутнє, у принципі у фільмі простежується, але якось дещо пунктирно, хоч помітно, що спроби розповісти таку історію робилися.

Схожа проблема і з персонажами. Вони прописані, їх втілюють хороші актори, їх історії напхані деталями, та водночас вони подані доволі крупним помолом і тому їх характери, дії та мотивація постійно викликають питання. Чому батьки покинули героя Тобі Магуаєра (не могли прогодувати сина чи хотіли дати поштовх його таланту, були праві чи неправі)? Чому тренер - любитель коней відійшов від основної роботи, заробив репутацію міського божевільного, а потім одразу погодився на пропозицію роботи, хоч роботу не шукав? Як сам бізнесмен (Джефф Бріджес) без найменших сумнівів узяв на роботу такого дивака?

Персонаж бізнесмена заслуговує на окремий абзац. Людина, що заробила статки на виробництві та торгівлі автомобілями, а потім чомусь вирішує купити не просто скакового коня, а такого, про якого, м’яко кажучи, малувато позитивних відгуків. Він зайнявся конями і участю в перегонах у якості хоббі чи це був спосіб альтернативного заробітку? Якщо перше, то як могла не зачепити його та сама Велика Депресія, що в нього лишився час і кошти на таке хоббі? Якщо друге, то як він міг купити мало не на останні гроші скакового коня із далеко не найкращими характеристиками? Це ж мало не те саме, що викинути гроші на вітер! А ще він настільки добрий, що абсолютно не схожий на бізнесмена. Постійно всім “дає шанс”, іноді закриває очі на відвертий обман і непрофесіоналізм, довіряє своїй інтуїції настільки, що це мало не за межами логіки, але при цьому у нього все і завжди виходить…

Найбільш тривіальна частина починається, коли троє героїв зустрічаються, адже зрозуміло, що зараз вони всі разом будуть тренуватися і витренують те, що треба, і їх взаємодія місцями вийшла доволі “плакатною”, ніж я очікувала. Навіть спроби вклинити деякі дрібні конфлікти виглядають чужорідними - настільки у цієї трійці все залито цукром з патокою, настільки вони хороші та правильні. Чесно кажучи, краще б приділили більше уваги технічним деталям, щоб людина, абсолютно незнайома з перегонами, змогла для себе зрозуміти, яким чином поєднання досить маленького за розміром коня і високого (а отже, важчого) жокея, не завадило цьому тандему перемагати. Спроби, які робить фільм для того, щоб пояснити даний парадокс, зводяться загалом до психології, тренувань і волі до перемоги, але ж ці фактори не можуть відміняти об’єктивну реальність!

Один із цікавих і правильних посилів картини - фраза про те, що “всякий кінь на щось та і згодиться”. Адже, на противагу сказаному, головні герої картини якраз не готові згодитися “на щось”, їм якраз потрібно все або нічого. Фільм вийшов не про прийняття обставин, а про те, що треба вперто боротися з ними, і тоді станеться диво. Менш із тим, диво стається у одному випадку з мільйона, а от приймати свою долю як є - навик доволі важливий.

Загалом, що хотіли показати - у принципі, ясно. Що іноді рецепт успіху - це коктейль із оригінальних і нестандартних складових, які опинилися у потрібному місці у потрібний час. Що у справу треба вкладати душу, а не робити на ній гроші (тут наш “Фаворит” прямо перекликається із ще однією спортивною драмою - “Джеррі Магуаєр”, причому у хорошому сенсі.). Що треба боротися і не здаватися.

Також тут можна помітити певне протиставлення механічного і живого. Так, механічне виробництво виливається у кризу, втрати, самотність. Дружини кидають чоловіків, діти - батьків. Бездушний бізнес провокує загибель дитини і розлучення з дружиною, звільнення від нього - знайомство з новою жінкою, яке штовхає на шлях бізнесу більш душевного, природного, пов’язаного із живими істотами, який, навпаки, створює нове, стимулює соціальні та особисті зв’язки. Цікава лінія, але сприймати її слід виключно як метафору, адже з точки зору реалізму вона не витримує ніякої критики. Бізнес є бізнес, на чому б він не робився, а люди завжди мають шанс лишатися людьми, чим би вони не займалися.

Резюмую: непоганий фільм, потенціал якого до кінця не було реалізовано.