Герой пізнається в битві - Рецензія до фільму «Гало» / Halo

Мені, як людині, давно знайомій із всесвітом "Гало", серіал багато чим сподобався. Але водночас забагато є моментів, які спантеличують, про які хочеться спитати "А нащо це?" Після 1-го сезону вже можна сказати, що третина епізодів просто необов'язкові.

Суперсолдат Джон-117 рятує людство від чужопланетного союзу релігійних фанатиків. Він ще не той знаменитий "Майстер Чиф" з ігор і книг, але тут ми дізнаємося як він прийшов до свого статусу останньої надії, кращого з кращих. І серіал показує це з щирими потугами, але нащо вигадувати ще якийсь альтернативний погляд, коли передісторія персонажа відома? Про це є книги, є анімаційний фільм, а як заповнення прогалин серіал дозволяє собі надто багато відступів.

Як на серіал, заснований на шутерах, у ньому замало дії. Вона дається скупими порціями по кілька хвилин. Постановка боїв дійсно чудова, з доречними врізками від першої особи. Але між битвами персонажі забагато говорять. Є жваві, змістовні діалоги. А є нудні сидіння в невиразних приміщеннях, коли хтось балакає про свою тяжкую долю, а хтось нерухомо слухає. І таких сцен чимало.

Головні персонажі в основному займають своє доречне місце. За винятком кореянки Кван. У першому епізоді вона вдало контрастує з Джоном. Але потім просто перетягує сюжет на себе. Вочевидь аби прорекламувати серіал в Азії. Є персонажі неприємні та недорозкриті, як-от зрадниця-сирота Макі чи кволий помічник ученої Кетрін Голзі. Але настільки зайвих, як Кван, на екрані не було давно.

Тут вперше показують обличчя Джона (принаймні дорослого). Можна зрозуміти, бо в іграх він завжди в шоломі, щоб гравці асоціювали себе з ним. Показати що ж під шоломом було і несподівано і водночас логічно. Бо Джон не тільки боєць. Але набираючи людяності, він повинен обирати між почуттями та обов'язком: стати тим, ким він був колись, чи тим, ким повинен бути, щоб захищати новопридбаних близьких і невдячну, а той й відверто жорстоку державу?

І ось тут виринає ще серйозна проблема: вороги постають реальною загрозою людству лише в 5-му епізоді. Доти взагалі неясно що вони такого можуть. Воювати з бомжами? (Буквально, я не перебільшую, там є така сцена). Де ж той союз цивілізацій, поєднаних релігією, де кожен біологічний вид складає свою касту? Де той величезний авторитарний механізм, якому люди повинні протиставити гнучкість і винахідливість? У серіалі це ледь видно. Війна з Ковенантом якась уривчаста, дуже місцева. А потім раптом "ааа, вони спалили планету!!! Помстимося!!!" Але як їм це вдалося? Це в іграх і книгах прибульці носяться по багато[десяти]кілометрових зорельотах, тут же все їхнє військо - це пара дрібних корветів і загін-другий вояків.

З Джона-117 зробили типового "обраного". Так, "обраність" була і в іграх та книгах. Так, за всім стоїть древня цивілізація і плани Кетрін Голзі "покращити" людство. Та це забігання наперед, для якого поки нема підстав. Взагалі багато фактів, які розкриваються набагато пізніше по хронології "Гало", вже названі заздалегідь. Це гарні зачіпки для фанатів, однак якось надто надумано вони виглядають.

Графіка неоднорідна. Пейзажі та зорельоти цілком пристойні. Всілякі інопланетяни зблизька дуже добре деталізовані, та коли вони на віддалі, видна рвана анімація з поганим монтажем. Дивлячись заставки до ігор, хочеться спитати: чому в якій-небудь Halo Wars 2009 року картинка краща, ніж у 2022?

Серіал надто довго шукає чим йому бути. В кожному епізоді є і бойовик, і детектив, і сімейна драма. Всі ці жанри ніби хочуть урвати по рівній частині сюжету, однак "Гало" - воно про героя, що надихає ціле людство своїми подвигами, робить можливим неможливе, влучно кидаючи лаконічні коментарі. "Мені треба зброя" чи "Давайте закінчимо цю битву", сказані в іграх у потрібний момент, краще розкривають персонажа, ніж цілі епізоди серіалу. Лише останній епізод 1 сезону дає те, чого ми стільки чекали. І тільки там Джон-117 стає тим, ким має бути.