Королева на троні vs королева сердець - Рецензія до фільму «Королева» / The Queen

Оскар - 2007, "Найкращий фільм", номінант

Фільм не дочекався буквально трохи до десятої річниці загибелі принцеси Діани, однак у певному сенсі виглядає як реквієм за нею, рефлексуючи не скільки на тему самої трагедії, скільки над реакцією суспільства, та вміло вплітаючи у розповідь документальні та псевдодокументальні зйомки.

Менш із тим, зрозуміло, що головна героїня тут - зовсім не Діана,, а королева Єлизавета, що вкотре у своєму житті стикається з ситуацією, коли вона перестає відчувати власний народ, а він, у свою чергу, перестає розуміти її. Одвічні британські цінності, за які так тримається королева, вже не працюють, традиції, що завжди об’єднували, викликають роздратування. Монархія повинна йти в ногу з часом і синхронізуватися з потребами своїх підданих, інакше вона втратить своє значення і стане просто чорною дірою, у яку провалюються мільйони коштів платників податків.

З іншого боку, нам демонструють образ Тоні Блера - переконаного реформатора з соціалістичним ухилом, який, менш із тим, британець до самих кісток, і в ситуації монархічної кризи раптово відкриває для себе всю важливість збереження традицій свого народу. Надбання поколінь - це те, на що варто спиратися у тяжку хвилину, те, що об’єднує різних людей в одне ціле і допомагає їм вистояти. Монархія потрібна Британії, неначе говорить нам Тоні Блер. Монархія готова змінюватися, неначе говорить нам Єлизавета.

Зрозуміло, що дана картина буде близькою в першу чергу британцям, так як ілюструє їх дійсність, те, що вони відчувають і як вони живуть, наповнена їх власними символами. Таким символом постає перед ними Діана - у шматочках інтерв’ю, документальних кадрах, фотографіях, справжня і не зіграна ніким, така, якою вони її знали. Такою постає перед ними і Єлизавета - максимально близькою до публічного образу королеви. Із втіленням цього образу прекрасно справляється Хелен Міррен, яка і зовні доволі сильно схожа на королеву, і, безумовно, переглядала її публічні виступи, щоб виконати свою роль максимально відповідно.

Фільм не намагається ні заглибитися у щось таке, що могло бути приховане від публічних очей, ні аналізувати стосунки всередині королівської сім’ї. Він спрямований на покоління людей, які і так пам’ятають ту ситуацію, а тому не потребують пояснень. Він апелює до їх спогадів і почуттів, водночас намагаючись відкрити для глядача завісу умовно прихованого, але зробити це так, щоб він побачив і усвідомив для себе найбільш прийнятний варіант того, що він собі уявляв.

Особисто для мене основним фактором, який, вочевидь, дещо спотворив моє сприйняття фільму, став перегляд серіалу “Корона”, який розповідає про правління королеви Єлизавети ІІ із самого сходження на престол. Даний серіал створює і послідовно розвиває образи героїв, заглиблюється у деталі, характери та мотивацію, і навіть намагається “залізти за лаштунки” та вгадати своїх героїв у повсякденному житті. На фоні цього фільм “Королева”, на жаль, виглядає лише як епізод подібного серіалу, тільки без необхідної передісторії, яка надавала б персонажам достатньої рельєфності. Розраховуючи в першу чергу на сучасників, які “в темі”, через 14 років після прем’єри він виглядає як урізана ілюстрація, що претендує на документальність, та насправді подає максимально зручну для всіх та лояльну версію подій серпня 1997 року.

Все сказане вище, у принципі, робить фільм цілком прийнятним і навіть цікавим для перегляду. Він наповнений іронічними та осмисленими діалогами, сприймається легко і приємно. Він розказує цілісну історію і подає ті ідеї, які хоче подати. Але при цьому кінокартина лишається якоюсь аж занадто нейтральною і навіть трохи беззубою. Одним словом, доведеться чекати четвертого та п’ятого сезону серіалу “Корона” - там якраз очікується детальна розповідь про шлюб Чарльза та Діани, про стосунки останньої з королівською сім’єю та про її смерть. І, можливо, мені вдасться побачити кінематографічну ілюстрацію фрази принца Чарльза із фільму “Королева”: “Мої батьки все думають, що суспільство побачить Діану такою, якою знали її ми, не розуміючи, що ця Діана і та Діана, якою бачило її суспільство - це дві абсолютно різні Діани”. Адже сам фільм залишив цю фразу на рівні рушниці, яка висіла на стіні, але так і не вистрелила.