Андрій Топачевський: Передісторія й історія фільму - Рецензія до фільму «Відкрий себе» / Discover Yourself

Андрій Топачевський: "Над фільмом про Г. С. Сковороду працювали особистості, різні за своєю вдачею, тобто
природою і темпераментом. Мабуть, завдяки цьому творча група й виявилася вельми
креативною. Неповторні якості кожного сприяли досягненню загальної мети. Сценарист Володя Костенко відзначався дещо замкненим характером, та якщо вже висловлювався, з ним
важко було не погодитися. Сашко Коваль, оператор, вирізнявся іронічністю, любив
розповідати власні анекдоти, вигадував прізвиська студійним колегам. Скажімо, кіногрупу
режисера Леоніда Букіна називав “букіністами”, отже – “книголюбами”. Для очільника студії
Віктора Шкуріна у нього було псевдо “Кожин”, а звідси – “директор-дерматолог” та інше
подібне. Співавтор сценарію Микола Шудря підхоплював ці абсурдальні дотепи, озвучуючи
фонограму передом назад, і то нагадувало якусь нечувану первісну мову... Такі зухвалі жарти
виникали, певно, у передчутті небезпеки, що вже тоді нависала над фільмом. Тим більше, що
функціонери кіно по-своєму реагували на пересмішників, не граючи словами: позаочі
звучало – “бешкетники”, “”пронози”, навіть “змовники”.
Ролан Сергієнко, як режисер, прагнув згуртувати нашу різнобарвну компанію, та головним
об’єднавчим фактором було усвідомлення рідкісної нагоди створити фільм, гідний пам’яті
Григорія Сковороди.
А душею нашого гурту був саме Микола Шудря. Студію “Укркінохроніка” відвідував мало
не щодня. Серед тамтешніх завсідників і місцевого творчого персоналу він вирізнявся
повним небажанням справляти загальноприйнятне враження, що промовисто
підтверджували, зокрема, його зовнішність і поведінка, притаманні справжньому
інтелектуалу тих часів. Немодний лантухоподібний одяг, прості окуляри та величезний,
завжди напханий паперами портфеляка на замку з перетяжкою і вся його дещо вайлувата, але
упевнена професорська постава викликали цікавість і бажання погомоніти про різне,
переважно – літературу, мистецтво, українську історію. Микола охоче підтримував розмову,
відгукуючись на теми, що вважалися тоді якщо не забороненими, то принаймні небажаними.
Нагадаю: “на носі” був 1972-й рік. Невдовзі заарештували режисера цієї студії Гелія
Снегірьова – через дружбу з Віктором Некрасовим, якого не чіпали: як не як, лауреат
Державної премії СРСР.
Здавалося б, можна було спокійно зробити звичайне, “прохідне” кіно за біографією великого
філософа, згідно з оцінками його життя і творчості, наявними в офіційних дослідженнях і
підручниках. Та автори фільму розуміли, що мають неповторну можливість показати
Григорія Сковороду в контексті Українського Відродження як предтечу Івана Котляревського
і Тараса Шевченка. Тексти Сковороди, які читав у цьому фільмі Іван Миколайчук, озвучувалися сучасною українською мовою. Таким чином був збережений дух, а не тільки
“буква” творів Григорія Савовича. Не забуваймо, що цей письменник, філософ і просвітник
був сучасником останньої Січі Запорозької і її кошового Петра Калнишевського! У фільмі, документальному за жанром, це показано справді художніми засобами. Був зафільмований
навіть гранітний нагробок славного кошового отамана, що прожив 113 років і помер у
засланні на Соловках... Замість офіційного образу просвітника-матеріаліста перед глядачами
поставав духовний велетень саме українського народу, що жив і творив за конкретних
історичних обставин. Об’єднуючим лейтмотивом або, як тоді казали, прийомом, стали кадри,
що зафіксували від початку до завершення усі фази виготовлення пам’ятника Г. С. Сковороді
видатним скульптором і режисером Іваном Петровичем Кавалерідзе. Усе це багатьом
здавалося якщо не викличним, то принаймні незвичним.
Тоді на редактора покладалися не лише мовознавчі, коригувальні функції. Якоюсь мірою ця
особа відповідала і за “ідейний зміст” редагованого твору. Мабуть, мудрий директор
кіностудії Віктор Шкурін не випадково призначив мене редактором цього фільму,
здогадуючись, що я не заважатиму творчій групі й усе обійдеться, принаймні, без надмірної уваги вищого керівництва. Так воно і сталося. Не виправдавши сподівань парткому і
Центрального Комітету, автори фільму створили щось більше від ювілейного “кінозвіту”. А
оскільки відповідальні за ідеологію посадовці знали про Сковороду лише зі шкільної
програми, то й не здогадувалися, що фільм від самого початку вийшов за офіційні рамки і
переробити його вже неможливо... Хоча на деякі поступки довелося піти. Дикторський текст
був доповнений згадкою про якийсь лист Леніна до Бонч-Бруєвича, де “вождь світового
пролетаріату” вимагав пояснити народу, хто такий Сковорода та його “значення”. Більшість
вказівок пощастило спростувати в ході хоч і тривалої, але однобічної (з уже згаданої
причини) полеміки. Натхненником цього дуже непростого процесу був, безперечно,
незабутній Микола Шудря. На кожне заперечення з боку партійних товаришів він знаходив
переконливі, просто убивчі аргументи, виявляючи енциклопедичну обізнаність у питаннях,
що торкалися не тільки особи Григорія Сковороди. Оскільки контраргументів з іншого боку
просто не було, праця над фільмом тривала до завершення.
На щастя, на студії все ж таки не знайшлося осіб, хворих на ускладнені форми самозакоханої
пильності – які б, крім загальних рекомендацій, на підставі власного куцого досвіду конвертували партійну практику у дріб’язкові зауваження. Що ж до “вищих” інстанцій, то від
них відчепилися згадкою про Леніна і “Великоросію”. У суперечці ж навколо терміну
“національний” допомогла теза з Української Радянської енциклопедії (УРЕ, від 1963 р.), де
Сковорода був названий “національною гордістю українського народу”. При цьому поза
загальною увагою якось лишилися тексти Г. Сковороди у вільному перекладі.
Допомогли ще й економічні обставини. У випадку “закриття” фільму студія зазнала б
значних збитків, бо витрачені кошти просто нікуди було “списати”...
Далі цей фільм під титлом “Відкрий себе” (перша назва – “Філософ”) пережив драматичні
події. Спочатку адміністрація студії, за вказівкою “згори” і за мовчазної згоди ювілейної
Комісії, змушена була покласти цей кінотвір “на полицю”, що на кіножаргоні означало: фільм
існує, але до особливого дозволу його не побачить глядач. І таки він пролежав “там” близько
20 років.
Та “Відкрий себе”, без ніяких дозволів, знайшов свого глядача напередодні Української
Незалежності, ще й одержав найвищу мистецьку нагороду – Шевченківську премію. То було
гідне пошанування творчої праці кіногрупи; Володя Костенко не дожив до цього тріумфу.
Минуло ще 30 років, і Микола Шудря, Олександр Коваль, Ролан Сергієнко – теж незабутні.
Як і їхній твір..."

Джерело: https://skovoroda.man.gov.ua/storage/files/vidkrij-sebe-dokumentalny-film-1972.pdf

Андрій Топачевський: Передісторія й історія фільму «Відкрий себе»