Знайдено 17 результатів 
Чорно-білий фільм про громадянську війну.
20-ті роки, Україна. Червоні захоплюють Крим, останній плацдарм білих.
Молодий боєць Некрасов стає оператором, знімає війну. В допомогу йому дають дурника з темпераментом. Це і є два товариші, навколо яких побудовано сюжет.
Паралельна сюжетна лінія, яка в кінці перетинаються з основною, про Олександра, білого офіцера, якого дуже добре зіграв Володимир Висоцький. Ніякого намагання принизити цього героя ми не бачимо, Олександр рішучий, сміливий, достойна людина, яскрава особистість. Зіграно прекрасно.
Ми бачимо трагедію білогвардійців, які програють, втрачають батьківщину і вимушені тікати на чужину, де їх чекає тільки праця прислуги. Ми не зможемо жити в чужій країні, каже дружина Олександру. Тут тепер чужа країна, відповідає він, і як же він правий! Імперія зміниться до повної невпізнаваності, при цьому залишившись імперією!
Некрасова грає молодий Олег Янковський. Грає слабувато, все таки це була його перша роль.
Набагато яскравіше грає ... його товариша Ролан Биков, у фільмі він шумний, гіперактивний і самовпевнений бовдур.
Бої показані реалістично. Так і виглядала та війна. Трохи в чомусь нагадує вона і нинішню.
Фільм підходить під певний настрій, якщо хочеться подивитися щось радянське, просте, у стилі реалізму.
Зазначу, що бійці червоної армії у фільмі щедро вживають українські слова. А махновці розмовляють українською. Цей момент сподобався як прагнення до правдивості.
Фільм оціню на 6, сюжет не надто захоплює.
Дуже напружений фільм про драматичний момент краху фінансової мильної бульбашки. Точніше початок цього краху.
Схема понці усюди, де є гроші. Фінансові піраміди будуються і валяться, ховаючи під своїми уламками надії на стабільність і віру в людство, та й у власну моральну бездоганність.
Ми бачимо чи то біржу, чи то трастовий фонд. Мабуть вони продають акції, але це могли би бути і криптовалюти.
У фільмі це Нью-Йорк. Але тільки вчора прокотився скандал з крахом московської криптобіржі... Та зараз про кіно.
Початок фінансової кризи 2008 року.
Цілу ніч серйозні боси усвідомлюють, що сталося. Виявилося, що бухгалтери малювали завищені ціни на акції, все фейк, обман. Треба завтра вранці продавати ці папірці людям, які ще не знають, що чергова фінансова криза настала прямо сьогодні.
Фільм динамічний, жорсткий, драматичний, всі герої перебувають у стресі. По суті це фільм-катастрофа.
Діалоги живі, не вимучені. У критичній ситуації слова мають силу і вагу.
Фільм реалістичний у плані л ... юдських емоцій та пристрастей. І по-своєму мудрий, адже він показує боротьбу, на якій по суті базується життя. Герої не білі і не чорні, вони як і ми, іноді ідуть на компроміси з принципами. І їм боляче від того. Їм страшно, адже людська душа розуміє весь жах гріха. Та у місті, як і в джунглях виживає сильний.
Так вже було, так буде. Мільярдер жуючи знічев'я перелічує роки фінансових криз, це життя, не будь лузером.
Неприємними брудними мурахами виглядають люди.
А прекрасний нічний мегаполіс сяє вогнями захвату і вічної досконалості, обіцяючи щастя, але потім.
Знаєте, є недооцінені шедеври? А тут навпаки, на мою думку, цей фільм повна протилежність шедевру.
Цей фільм не просто "унылое г-но"! Ні, це претензійне, захвалене, хибно оцінене те саме.
Переглядаючи його, я нічогісінько не знала про режисера, виявляється знаменитого, визнаного критиками.
Ну вибачте! Зате дивилася чесно, без упередження та якихось очікувань.
Переді моїм поглядом безкінечно довго тягнулася сіра нудьга. Але це не новина, такі фільми ми знаємо, і це ще не найгірше!
Джармуш підкинув страхітливо низького рівня режисуру.
Це важко пояснити. От знаєте, як коли у вечірніх сутінках до вас ніби стандартно заграє незнайомий фраєр, ви з ним виходите на освітлене ліхтарями місце і раптом ви помічаєте, що у нього лице пияка і одяг бомжа. І вам хочеться просто втекти. Оце воно,..
Періодично у мене з'являлося відчуття, що акторам соромно грати таку муть і тому вони грають так ліниво і погано. Два головних персонажа так бездарно намагалися видати себе за вампірі ... в, що я ні на хвилину не могла забути, що це власне актори, які грають. Серед них Тільда Суінтон, видатна актриса, на секундочку. Не гра, а жалюгідне кривляння.
Увесь фільм виморочні персонажі, яких з вампірами ріднить лише їхня віддаленість від всього живого і справжнього, тиняються туди-сюди без будь-якого хоча б ледь вловимого смислу. Коханням у цих "коханців" і не пахне.
Що вразило? Рівень фільму - це шкільна самодіяльність. Я не жартую!
Як можна знімати таку муру, таку пародію на голівудські вампаєр-фільми, таке позорище, та ще й отримати визнання від критиків за нібито "шедевр"? Лише тому, що хоча б один режисер з Індії має бути визнаним у світі? Господи, позбав будь ласка нас від згубної політкоректності, допоки все добре і вартісне не поховане під її сірим мулом!
Друзі, давайте називати лопату лопатою, як кажуть англійці. А кінематографічне дно дном.
Сорі.
Завіса.
От що вміє Ріддлі Скотт, так це передати відчуття конкретної історичної епохи.
Сюжет як сюжет, події розвиваються поволі, актори підходять до своїх героїв.
Впертий заздрісний і мстивий придурок (-ра), що вчепився і добросовісно та з задоволенням псує тобі все життя і у мене є давно, як кажуть буває.
Фільм уже трохи застарів, все таки 1977 рік.
Але як же передано це відчуття наполеонівської Франції! Зачіски, одяг, вулиці, пейзажі, все без прикрас, без прилизаності, таке натуральне. І зовсім зникає оте помилкове романтичне уявлення про минуле, навіяне карамельними фільмами, нібито колись було все краще.
Та чорта з два! Люди постійно воюють, конфліктують без причини, поводяться як жорстокі тупі бовдури, і просто вимушено борються за життя, бо воно складне і іноді небезпечне.
Проте, в минулому було не краще, а важче. Брудні важкі чоботи, залізні шаблі, воші, слабенька медицина, шлюби за домовленістю батьків, грубі манери, дуелі в кінці кінців. Це все ми бачимо без прикрас. І ... виникає відчуття реальності. Це сила справжнього мистецттва.
Я ніби побувала в наполеонівській Франції, не романтизованій, а реальній. І скажу, дякую, але я не хотіла б жити там!
Не можу пригадати режисера, який міг би дорівнятися до Ріддлі Скотта в цьому плані.
Ніхто не вміє так передавати красу природності як азіати. Оці їхні коротенькі хокку про якусь гілку сливи чи сніжинку на вікні...! Клас.
Цей фільм теж шедевр. Візуально прекрасний, глибокий, історія вражає в саме серце.
Це історія кохання, любовний трикутник в імператорському палаці.
Актори грають бездоганно. Імператор - стриманий, великодушний, благородний естет. Його дружина, глибоко нещасна, проте стійка. Про третього не згадую, щоб не палити сюжет.
Історія закінчується драматично.
Кілька еротичних сцен бездоганно прекрасні. Це теж плюс азіатського кіно - красиві, прості і природні еротичні сцени, коли чітко бачиш, що інтим прекрасний без прикрас. Людські тіла, людські почуття прекрасні такими які вони є, якщо зіграно все достовірно.
Якщо хтось планував зняти фільм про зраду великої дружби, то я побачила зовсім інше - історію про красу і непереборну силу справжньої любові, яка часто буває м'яко кажучи не дуже то й святою... Вона непомітно живе в нас і у свій час раптом ... виривається на волю наче та енергія кундаліні, яку зображають у вигляді змії, що виповзає з хрестця і жалить свого хазяїна у саме серце. І яку так приваблює те, що заборонено.
Фільм заснований на реальних подіях. Знятий дуже якісно, операторська робота оригінальна. Серіал неспішний, є спеціально затягнуті сцени з музичним супроводом, що нехарактерно для сучасного нервозно-хапливого кіно.
Актори грають відмінно.
Проте мені незрозумілий посил фільму. Сам злочин нецікавий, то для чого знято серіал?
Якщо це про кохання, то не знаю... Чоловік через гроші вбиває батьків дружини і звалює на неї вину. Це любов? Аж ніяк. Це зловживання довірою.
Вона бере на себе вину, а ще перед цим роками покриває злочин чоловіка, оббріхує рідних батьків. Так це любов, але надмірна, тому що така любов підживлює зло.
І це називається залежність, а не любов.
Замість того щоб показати його огидним, злим, ницим, а її забитою, темною, чомусь нам показують романтизованих пасторальних пастушків в декораціях Дикого Заходу з листами до Депард'є.
Заради цікавинки міняють сюжет, але я завжди проти того, щоб викривляли психологічну складову. Ми й так все життя плутаємося у трьо ... х соснах мотивів та почуттів інших людей, постійно помиляємося щодо них, щоб кіно уводило нас ще далі в ілюзії.
Це кіно вихідного дня, легка дотепна комедія-детективчик. Сценарій хороший, є дуже класні і свіжі жарти, оригінальні образи. Актори за типажем підходять для своїх ролей. Чого ж не вистачає фільму для того, щоб стати по-справжньому сильним?
Спокійний характер, врівноваженість головного героя Флетча в житті це просто скарб! Але творам мистецтва потрібно трохи акцентувати життя для того, щоб справляти на нас враження. Тому ми споглядаємо в кіно цих вже набридлих маніяків, убивства у нереальній кількості, психопатів і вампірів на пару із зомбі.
Так от, фільму "Зізнавайтеся, Флетч" не вистачає нерву. Гра головного героя трохи нудна. І сюжет заплутаний надміру.
Та все одно фільм цікавий, дотепний, вдалий, на тверду 8 з 10.
Похмурий фільм для тих, хто любить готичні кольори (чорний).
До Землі летить місяць і він має зіткнутися з нашою планетою і всім і всьому прийде гаплик... Люди придивляються до неба, може минеться, може здалося? Мдя...
Ви розумієте масштаб депресії? Це не меланзолія, друзі, це депресія третього ступеня!
Це Ларс фон Трієр, це безнадія і груба потворність людського життя. Персонажі скажімо так, досить противні і поводяться вони як гівнюки.
Є красиві кадри неба та ночі.
Це декаданс. Хто не знав що таке декаданс - ось це декаданс... Краса і потворність біди, приреченість і безнадія. Наш колір - чорний.
В темній теплій ночі вродлива блондинка лежить на кислотно зеленій траві з букетом квітів у руках і дивиться на погибельне небо - цей кадр запамятався.
Як звичайні люди будуть поводитися в ймовірно останні дні існування нашої планети? - ніби питає нас Ларс фон Трієр. Тіпун тобі на язик! Згинь, маро! - відповідаю я йому.
Ось він, мій улюблений фільм.
У юності це був фільм про прекрасну і велику любов, а тепер цей - "Enter the Void".
Початок фільму трохи затягнутий, але воно того варте.
Візуальна складова красива і абсолютно оригінальна - дія відбувається весь час вночі у Токіо, і неонові кислотні вогні роблять все миготливим, примарним і гіпнотичним. Красуня актриса, її оголеність теж зачаровує.
Чи читали ви Тибетську Книгу Мертвих? Я ні, хто ж має час на такі талмуди! На щастя, друг головного героя коротенько так, без напряга, розкаже нам її основну суть... Коли людина помирає, її душа літає пезперешкодно і бачить згори людей, будинки, кімнати, все чує та розуміє, але не може нічого сказати чи зробити. А ще бед-тріп, і перевтілення...
Чи є у вас в житті хтось, кого ви справді любите і навзаєм? Про кого турбуєтеся, переживаєте, за ким нудьгуєте. Якщо є хоч одна така людина - ви везунчик. Тому що тоді ви знайшли перший вихід з пустоти!
Проте, прощання невідворотне. І нудьга.
Ми вс ... і знаємо про вхід в пустоту. А от про вихід з неї?
ТАМ все може бути так, як показано у фільмі. Тому є сенс подивитися його. Про всяк випадок.
Я люблю таке кіно! Мотивуюча, динамічна, освіжаюча, жива історія успіху. Такі історії ніби трохи заражають тебе оптимізмом і духом успіху. Присвячується поколінню "рейволюції" та перших нічних клубів!
Ми бачимо молодого бельгійського підприємця, який створив знаменитий клуб Zillion, що приваблював золоту молодь і проіснував короткий період з 1997 по 2002 рік.
Радує сама сяюча і барвиста обстановка клубного життя, яка є основним тлом подій. Старанно підібрані хіти, які насправді тоді лунали у клубі Zillion, сяйво штучних вогнів, вічний танець. Візуальний ряд із неймовірною увагою до деталей - головна перевага картини, що не відпускає увагу глядача.
На контрасті трохи нуару та брудних підворіть, де "міцні горішки" влаштовують криваві розборки.
Робота оператора не видатна, просто хороша.
Трохи про історичну достовірність фільму, частково заснованого на реальних подіях. Сценаристи далеченько відійшли від реальних подій, вільно їх трактують і своєрідно розставили ... психологічні акценти, і взагалі то правильно зробили. Саме тому й вийшов хороший цікавий фільм.
У реальності кримінал це гидота. Намагання уникнути сплати податків у Бельгії, видимо досить безнадійна справа, так як нічого крім купи проблем така "хитрість" Франку Ферстратену не принесла.
На сьогодні це успішний бізнесмен, у нього є дружина і діти.
Реальну "Місс Бельгія", яку грає Шарлотта Тіммерс, звати Брігітта. Красу цієї жінки псує зламаний ніс, її посмішка вже не така відкрита і довірлива, як в юності. Але на фото ми справді бачимо принцесу, а не персонаж, вигаданий сценаристами - вибачте, але замовити побиття свого хлопця, зазіхати на життя його матері, такі дії нелогічні не тільки для реальної Брігітти, а й для самої створеної Тіммерс принцеси! Хоча, нам відомо, що Ферстратен піднімав на неї руку.
Black Magic, зображений до біса круто, здебільшого в гумористичному ключі, але в реальності все дещо інакше - це педофіл і ґвалтівник-рецидивіст, про що у фільмі, справедливості заради, згадується, але
так, наче йдеться про безневинну витівку. А його неповнолітню "любов" грає вбіса зріла дівиця.
З гною іноді виростають троянди. Правда була принесена у жертву мистецтву. Тому що клуб Zillion увійшов в історію культури Бельгії та Європи загалом.
Так, на основі реальних подій можна було зняти зовсім інше кіно - чорнушне, трагічне, жорстоке, брудне.
Але, на щастя, режисер виявився розумником і ми з вами отримали динамічний, цікавий і яскравий, а головне - легкий твір кіномистецтва. Моя оцінка - 10.
Пригоди чарівного ведмедика вигадав англійський письменник Майкл Бонд. Напередодні різдва 1956 року, на полиці магазину поруч зі станцією Паддінгтон, увагу містера Бонда привернув самотній плюшевий ведмідь, який став подарунком для дружини і натхненням для письменника. Книжка про Паддінгтона - класика дитячої літератури, "частина ДНК Великої Британії". Розповіді перекладено 31 мовою, продукцією з іменем ведмедика заповнені магазини, знято мультсеріал і, нарешті, Паддінгтон в кіно.
По суті це фільм для маленьких дітей, я вже виросла з таких мультів та фільмів. Душа кожного малюва відгукнеться на пригоди маленького медведика-сироти, який шукає нову сім'ю. Йому так потрібно знати, що у нього є дім і родина, що він потрібен, що його захистять. Так як кожній дитині.
Графіка. З відносно невеликого 55-мільйонного бюджету вичавили все до останньої краплі. За винятком самого бездоганно намальованого головного героя, дивуєшся уяві Пола Кінга в постановці навіть нехитрих, за іде ... єю, сцен. Графіка не впадає в око, і ведмежа виглядає реалістично поруч із живими людьми, можна сказати, що воно теж живе.
Ще дуже хочеться відзначити жарти, вони ні разу не вульгарні, не дурні і без так обридлого гумору нижче пояса. Все в найкращих англійських традиціях.
Ось так має виглядати кіно для затишного сімейного перегляду! Ріка доброти, гарна анімація, щасливий кінець.
Персонажі Бівіс, який, за словами творця оригінального мультсеріалу Майка Джаджа, був так названий на честь Боббі Бівіса, хлопця, що жив по сусідству з Джаджем у коледжі, та Баттхед, що недвозначно можна перекласти як "жопоголовий", своєї всесвітньої популярності набули завдяки мультсеріалу, перша частина якого вийшла в 1993 році на MTV. Серіал мав шалений успіх. 'Обробляють Америку' ніби найвищий пік, що показує всю масштабність безкомпромісного ідіотизму героїв.
У 1996 Майк Джадж створив Бівіса і Баттхеда - памфлет, який вже тоді, з перших сезонів вколошкав Америку. Чи потрібен був 'Бівісу і Баттхеду' повноцінний фільм, тоді коли він вийшов, на піку слави проекту? Повний метр зовсім не зашкодив репутації серіалу про двох підлітків, хоча формат п'яти-, десятихвилинних випусків із черговою пригодою на 'розумні' голови, з вставками висміювання новинок поп-музики, все одно прижився краще.
Нічого нового щодо серіалу у фільмі немає: це та сам ... а постмодерністська злободенна мультиплікація, яка оповідає про чергову новеллу в житті нерозлучних друзів-нерозлийвода, які мляво та марно просиджують дні біля телевізора. Коли "все життя проноситься перед очима Баттхеда" - то це лише картини того, як вони з другом сидять перед зомбоящиком. Це сміх над занепадництвом нового покоління американців, яке від пепсі-коли балдіє більше, ніж від класичного Голлівуду. Причому серіал насміхається настільки віртуозно, що поступово розумієш, наскільки ці персонажі правдоподібні, починаєш сприймати їх як практично реальних.
Чуваки не розвиваються, тож їм максимально зле через те, що хтось викрадає телевізор, їхню святу реліквію і головну коштовність людської недалекості в 90-х взагалі (додам, як нині соцмережі).
Все життя двох ідіотів вкладається в любов до телевізора, спроб підчепити грудастих дівок для сексуального контакту, важкої музики і тупих балачок. Ці огидні істоти постійно болісно гиготять, мають потворний зовнішній вигляд та беззмінні майки з написами AC/DC і Metallica.
Гумор серіалу тупий зумисно, це такий стьоб над тупістю. Також серіал трохи передав прекрасний дух свободи 90-х, на жаль уже недоступної нам тепер і в недалекому майбутньому, ажде нас чекає повна втрата конфіденційності.
Мульт і серіал геніальні у своїй оригінальності, проте "Beavis and Butt-Head Do America" трохи застарів і дивиться вже не так захопливо і актуально як колись.
Фільм про інтернат, про дітей із скаліченою психікою та вихователів, які теж колись були такими дітьми. Фільм у жанрі реалізму. Якщо вам хочеться трохи сірої буденної правди - ось вона.
"Короткий термін 12" показує, що життя непроста і нелегка подорож, і так воно і є насправді. Якщо у вас чорна полоса в житті, то фільм нагадає про те, що це цілком нормально і не вам одному складно.
Фільм сподобався тим, що у ньому нема "чорнухи", перебільшення негативу, або ж безвиході. Проблеми вирішуються, бо добрі люди серед нас.
Мене фільм не захопив, не було так званого "занурення" в сюжет, тому поставила посередню оцінку. В кінці кінців, якщо мені потрібна хороша доза прісного реалізму, то я можу піти подивитися документальний фільм.
Проте, є люди, які оцінюють цю картину дуже високо. Мабуть за високий градус гуманізму.
Додивившись перший сезон "Кремнієвої Долини" до кінця, я вже не могла зупинитися, поки не закінчила його дивитися.
Це класна історія із закрученим сюжетом, твістами, чорним гумором, чудовими персонажами. Ви відчуєте багато переживань та емоцій.
Технарі кажуть, що у серіалі не показано реальний стартап чи справжню ідею, але це гумористичний серіал, друзі, розслабтеся.
І абсолютна відсутність любовної лінії тільки на користь такому серіалу.
Образи як живі. Дивишся на рудого Пітера і думаєш, чи це не пародія на Білла Гейтса? Річард Хендрікс нагадує Цукерберга. А хто прототип противного Гевіна Белсона, директора фірми "Хулі"? Сергій Брин, що носить кросівки з 5 пальцями, чи Марк Беніофф, який просить порад у гуру?
Silicon Valley набагато, набагато кращий серіал, ніж розхвалена і безкінечна "Теорія великого вибуху". Просто якість Silicon Valley вища, і відповідно він коротший - 6 невеликих сезонів. За цей час серіал зовсім не набрид.
Життєстверджуючий ... , переможний, веселий, серіал несподівано отримав реалістично сумну розв'язку і це підняло його якісний рівень ще вище. Правда, дуже шкода, що Ерліх так і не повернувся... це рана в серці.
Підсумок - ставлю цей серіал у топ 10 - настільки він класний.
І здається мені, що я живу своє життя не у найкращому місці на Землі, як мені здавалося ще вчора. Цікавіше було б прожити його там, у Кремнієвій долині, серед цих рудих страхопудних технарів! Там тепер авангард всього цікавого і прогресивного. Таке відчуття залишив чудовий серіал "Silicon Valley".
Це те, що я люблю, друзі. Гумор вищого класу. Це не завжди весело, але смішно, смішно і дуже смішно.
Якщо хтось сподівається, що у прекрасному майбутньому люди стануть більш відповідальними чи розумнішими, то забудьте! Космічний корабель "Авеню-5" населяють тупий капітан, скандальна подружня пара, мадам,яка всіма командує, олігарх-егоїст, технічний персонал, який погано вчився у школі і "забувся" і так далі. З Землі ними керує центр керування польотами, де теж працюють живі люди, тобто кар'єристи, що мабуть по блату туди влаштувалися. Не дивно, що корабель збився з курсу, а спроби влагодити ситуацію призвели до того, що літати кругами в космосі кораблю доведеться аж кілька років.
Персонажі постійно конфліктують, і це страшенно цікаві і дотепні діалоги!
Гра Хью Лорі в ролі капітана чудова. Обстановка космічного корабля "туристичного типу" милує око. Це фільм-цукерочка.
Я з нетерпінням чекаю продовження серіалу, бо люблю красиве кіно, а понад ус ... е люблю якісний гумор. Серіал увійшов у мій особистий топ 10.