Рідко буває, щоб дві екранізації відомої книги вийшли майже одночасно. З серіалами за «Проблемою трьох тіл» Лю Цисиня сталося саме так. Ну, майже так, реально різниця між ними понад рік, але для західного глядача обидва відкрилися тільки зараз. Один серіал виробництва КНР, інший США. Перший встиг стати відомим, другий мало хто бачили і зрідка згадують його в коментарях. Я поглянув обидва і пропоную вам огляд-порівняння.
Для початку опишу основу. В 1960-і в материковому Китаї дослідниця Є Веньцзе опиняється в трудовому таборі. Її здібності до фізики згодом вирішують пристосувати для роботи на військовій базі. Розчарована в людстві Є Веньцзе надсилає в космос сигнал інопланетянам і отримує відповідь з попередженням більше не виходити на зв'язок. Але вона вирішує, що інопланетяни наведуть на Землі лад, і ігнорує попередження. Через багато років скоюють самогубство чи гинуть за загадкових обставин провідні дослідники по всьому світу. Розвиток фізики та астрономії припиняється. І це ... виявляється пов'язане з відеогрою «Проблема трьох тіл», у яку починають грати головні герої. І з часом вони розуміють, що гра через зображення різних історичних епох веде їх до розкриття невідворотної загрози, що рухається з планети Трисолярис.
***
Ажіотаж розгорнувся навколо саме американського серіалу від Netflix. Це не так екранізація, як адаптація, бо деякі елементи сутєво змінені, а особливо головні персонажі та місце й час дії. Сюжет «Проблеми трьох тіл» відбувається в сучасності, переважно в Англії. Головні герої здебільшого змінили расу, імена, а дехто й стать. Замість розробника нановолокон Вана Мяо постали п'ятеро персонажів, які перейняли частину рис від книжних дійових осіб. Незмінними лишилися тільки головні (земні) лиходії. «Оксфордська п'ятірка», як її прозвали критики, різна за характерами. Проте, з цим розмаїттям важко виділити, хто протагоніст. Спершу це ніби Августина Салазар (якої не було в книгах, але вона найбільше схожа на Вана Мяо), але потім підмикаються інші. Увагу привертають багатий нероба Джек, джерело гумору в цьому серіалі; детектив Да Ши, його начальник Томас Вейд та й загалом персонажі яскраві, навіть якщо епізодичні.
Американський серіал дуже стиснений. 5 епізодів — екранізація «Проблеми трьох тіл» і ще 3 — початку «Темного лісу». Деякі моменти через це пропущені, а сюжетні лінії скорочені. Найцікавіші та найвидовищніші сцени переміщено з фіналу в середину сюжету. Натомість сюжет подано лінійно, тоді як у книзі майже до самого фіналу читачі занурюються до екскурсів у минуле.
Гра у віртуальній реальності зображена як надзвичайно реальна, а доступ до неї отримується через шоломи, що створюють відчуття запаху й дотику. В книзі це забезпечували шоломи та костюми, котрі на час виходу роману вже існували як прототипи. Але для сюжету адаптації шолому є вдалою зміною, бо шолом — це річ, яку персонажі можуть легко одне одному позичити, швидко одягнути і коли такий пристрій таємниче з'являється вдома, це викликає менше питань.
Часи маоїзму зображені епохою похмурою і огидною, з хунвейбінами та абсурдною логікою типу «Мао Цзедун наше сонце, тому посилати радіосигнали на сонце не можна». Тристоляриани в серіалі не показані, лише їхній аватар у вигляді жінки з мечем (що банить неавторизованих гравців у грі). Зате розумний комп'ютер софон розміром з протон тут повноцінний персонаж, який діє автономно від своїх творців, хоча і на їхньому боці. Інопланетяни зберігають навколо себе атмосферу таємничості і це працює на сприйняття трисоляриан як отого самого могутнього ворога, проти якого люди — комахи.
Кульмінаційних сцен тут дві. Перша з пасткою на корабель (морський, якщо що), де його розрізає на смужки. До речі, в обох серіалах ця сцена майже ідентична, тільки від Netflix вона більш кривава та морально «сіра». Друга — коли інопланетяни заявляють усім людям про своє існування. Проте, пояснення, чому треба було саме розрізати корабель, у китайській адаптації краще (і займає якісь пів хвилини). Також, у глядачів може виникнути питання, чому софон, здатний розгортатися в астрономічний об'єкт, просто не закрив людям сонце, щоб вони повимирали, поки флот трисоляриан прилетить. У китайському серіалі це пояснено.
Загальне враження, що серіал від Netflix зроблений на широкий інтернаціональний загал. Він, мабуть, нічого не втратив би, якби тривав 10 епізодів і був адаптацією першої книги в серії. А охопивши ще й початок другої, закінчується так, що хоч-не-хоч, а тепер мусить бути другий сезон.
***
Китайський серіал дуже близький до книги та зроблений для внутрішнього китайського ринку. Він офіційно виходив на американському сервісі Peacock, але західного глядача подача сюжету може не задовільнити. Головні персонажі повторюють книжних і, відповідно, китайці. Дія відбувається незадовго до Олімпійських ігор у Пекіні 2008 року. Спроби зробити інтернаціоналізм у вирішенні проблем незграбні. Існують абстрактні іноземці, що висловлюють проміжні ідеї, але потім з'являється китайський вчений/поліцейський/перехожий женьшень з гори і все розрулює.
Цей серіал налічує 30 (!) епізодів по годині кожен. Для, нас, звиклих до мінісезонів по 8-10 епізодів, це неабияка кількість. Структура часто розкидає три реальності по окремих епізодах. Перша — 2007 рік, друга — 1960-70-і, третя — реальність гри «Три тіла». Але дивлячись деякі, мене не покидала думка, що годинний епізод можна було легко вкласти в 10 хвилин. Китайський серіал, у протилежність американському, розтягнений; місцями аж дуже-дуже. Персонажі багато й розмірено балакають, при цьому їхні міркування ще й часто візуалізовані. Тобто, вони вголос про щось міркують, а глядачі бачать, що персонажі в цей час уявляють. Такі відступи спершу здаються вдалими і пасують для детективу. В них пояснюються деякі важливі деталі. Але потім їх хочеться просто промотувати. Сюжет подається дуже неквапливо. Наприклад, коли Ван Мяо виявляє на своїх фото зворотний відлік, то він годину (!) екранного часу фотографує різні предмети. Деякі сцени повторюються по кілька разів як спогади.
Треба зазначити, що гра зображена тут саме як відеогра, з тривимірними моделями та іноді з інтерфейсом. Китайський серіал приділяє грі більше уваги, глядачі бачать більше епох, персонажів, а персонажі обговорюють це після виходу з гри. Але все найцікавіше відкладене на останні два епізоди, що відчуваються дещо відірваними від решти. При послідовності думок персонажів, вони дуже різко переходять від скепсису до усвідомлення «от воно що, це інопланетяни!». Зате тут розкривається, чому Ван Мяо, творець нановолокон, небезпечний для інопланетян. Адже їхня ціль — дослідники-теоретики.
Як слід було очікувати, часи Культурної революції зображають репресії як «пєрєгіби на мєстах», а не як щось погане за суттю. Найбільша проблема Китаю, здається, в вирубці лісів, а найбільший гріх Є Веньцзе перед партією — читання зарубіжної книжки (серіал від Netflix робить акцент на тому, що Є Веньцзе дочка «буржуазного» фізика, а тому винна фактом свого існування). Але згадується це персонажами з ностальгією, як час, коли були Велика Мета.
Несподівано, в останньому епізоді глядачам показують трисоляриан. Принаймні, як їх уявляють люди. На відміну від книги та американської адаптації, де ми знаємо про окремі властивості цих істот, але поняття не маємо, що вони таке. Софони ж у китайському серіалі просто інструменти, і їхньої розумності не помітно. Що мені ще не сподобалося, то це показ трисолярианських цивілізацій з якоюсь несерйозністю. Не покидало відчуття, що у грі якась самопародія, де є мільярд китайців, які бігають, як мурашки, скандують, гинуть, але ж їх все одно багато. Попри те, фінал показує поворот, який різко розходиться з серіалом Netflix у поясненні, чому інопланетяни бояться людей і хочуть їх знищити. Пояснення наївне і дуже прокитайське, та все ж…
***
Хоча китайський серіал ближчий до книги, американська адаптація сподобалася мені більше. Серіал від Netflix надто швидкий, але загроза в ньому реальніша. Тоді як у китайській екранізації мене не переконали, що інопланетне вторгнення — це взагалі єдине раціональне пояснення подій. Якби виявилося, що вся інформація про Трисолярис і його діяльність на Землі підробка, це було б так само логічно.
Я не з тих, хто буде радити поглянути обидва серіали. Прочитавши книгу, ви не потребуєте дивитися китайську екранізацію. А американська адаптація достатньо відрізняється, щоб поглянути на неї як окремий твір.
Порадував каст британських акторів, на них тримається серіал (Сіворт Давос взагалі топчик). Сюжет продуманий за рахунок книги, і це радує, але і в книзі бракує логіки, зате цікаві ідеї... І чому такі красиві вчені модельної зовнішності, в самому серіалі про це стібаються навіть. Але в цілому, я задоволенний, надіявся повістка не вилізе, але її мало тут.