Попередження: рецензія містить спойлери
Про 17-річну старшокласницю Елізу, яка так активно відволікала водія автобуса, що він поїхав на червоне світло і збив на переході жінку, котра померла на руках Елізи, яка потім вирішила збрехати поліції, що світло було зеленим, щоб врятувати від правосуддя водія, але потім змінила покази, щоб водія покарали, бо він, на її думку, недостатньо розкаявся, на відміну від самої Елізи, на яку ця подія справила таке сильне враження, що вона закинула навчання, попросила знайомого хлопця позбавити її цнотливості, переспала з викладачем, але це її все одно не заспокоїло, тож Еліза з допомогою подруги загиблої жінки знайшла адвоката, що зміг відсудити у транспортної компанії 350 тис. доларів, які дісталися сестрі покійної, що до того часу взагалі не збиралась приїжджати на похорон, але відразу приперлася, дізнавшись про гроші, і погодилася на умову транспортної компаніїї не звільняти з роботи водія, бо це виглядало би як визнання компанією своєї провини, що страшенно розлютило безкорисливу Елізу, яка взагалі не хотіла ніяких грошей, а хотіла суворого покарання для водія, який, на її думку, недостатньо розкаявся, після чого Еліза пішла з мамою в оперу і там уже голосно розридалась, заважаючи глядачам, які так нічого і не поняли. Завіса.
Я досі не розумію, що ж так деформувало свідомість людини, яка сама спричинила нещасний випадок, але щиро вважає, що покарати треба не її, а когось іншого. При тому, що до неї самої ніхто чомусь не має жодних претензій, тож нема потреби якось викручуватись і вигороджувати себе. Чому винуваті всі навколо мене, але не я? Вірніше, я теж трохи винувата, але покарати треба не мене, а водія? Якщо не посадити за грати, то хоча б звільнити мерзотника з роботи, щоб він не зміг годувати сім'ю! Це підліткова інфантильність, чи щось інше, пов'язане зі специфічним способом мислення у єврейському середовищі, де перебуває героїня? У фільмі досить багато контроверсійних розмов і реплік на цю тему, але чіткої позиції сценариста і режисера Кеннета Лонерґана (який сам - наполовину єврей) я не побачив. Він просто показує Елізу такою, як вона є: зі щирими (аж до істерик) емоціями та кашею в голові. Це штовхає її на дрібні і середні підлі вчинки, яких вона не усвідомлює і категорично відмовляється прийняти правду, коли зрештою про цю підлість їй кажуть у вічі. На екрані це виглядає досить огидно і жалюгідно, хоча знято дуже переконливо. Довелось додивитися стрічку до кінця, а от поставити високий бал - рука не піднімається.
Висновок. Наполегливо рекомендую переглянути наступний фільм Кеннета Лонерґана "Манчестер біля моря". Не подивившись "Маргарет", багато не втратите.