Квітка. Я до тебе йду

В Україні знімають біографічний фільм про Квітку Цісик — коли варто чекати в кінотеатрах

https://suspilne.media/amp/culture/987205-v-ukraini-znimaut-biograficnij-film-pro-kvitku-cisik-koli-varto-cekati-v-kinoteatrah/

Сайт, який напевно створювався за держкошти вже не доступний) тому вебархів https://web.archive.org/web/20200131035641/http://kvitkafilm.com/

Класний текст:
https://www.facebook.com/100000871066613/posts/pfbid02Jv3fJmaKuzXyvGYPxiPZK3QF4YxDktzhfoWC3tzQNakqMEymVUMfTLyVTkAQHfHnl/?app=fbl

Леся Вакулюк: Чому я постійно повторюю фразу «донька біженців з України»?

Квітка Цісик - це донька біженців з України. Не просто емігрантів, а саме біженців! Тепер для нас ця фраза звучить зовсім по-іншому, правда ж? Але про цей факт із біографії Квітки ви не прочитаєте у всіляких добірках про 5, 10 чи 12 «неймовірних, цікавих, невідомих фактів із життя співачки з українським корінням», які ширяться останнім тижнем - і до 25-их роковин з дня її смерті і до її нинішнього 70-ліття з дня народження. Більше того, про цей факт із біографії Квітки навіть не згадала я, коли 10 років тому писала сценарій до документального фільму про Квітку Цісик «Квітка. Голос в єдиному екземплярі» чи коли 15-ть років тому готувала перший в Україні сюжет про американку, яка співала українських пісень.

І 10 років тому, а тим паче 15 про життя і творчість Квітки Цісик інформації справді було небагато. Як і небагато тих, хто взагалі знав, що така співачка є. На Майдані біля Головпошти стояв хлопець, який торгував музичними дисками. Серед його продукції були й два Квітчині альбоми - «Квітка» і «Два кольори». Альбоми, звісно, що піратські. Кому тоді було в голові авторське право… До дисків Квітки хлопець обов‘язково додавав аркуш А4 із надрукованим текстом про те, хто вона така. Тож порушення авторського права йому можна було пробачити вже хоча б за цю просвітницьку роботу з українськими меломанами.

Я сама почула Квітку у 90-их. Моя бабуся - вчителька української мови. Коли вона не перевіряла зошити чи не готувалася до уроків, читаючи конспекти або ж вірші вголос, вона мила посуд чи готувала їсти. А її вчительська натура вимагала постійного шуму на фоні. Тож на кухні мало бути ввімкнене радіо. Інколи старий приймач «Маяк» просто видавав замість етеру дивні шиплячо-пискляві звуки, інколи - розмови в студії чи музику. Так я й почула романс у виконанні Квітки «Де ти тепер». І це щось було заворожуюче! Шазаму, який допоміг би визначити, хто співає, в ті часи не було, як і інтернету, зрештою. Я тоді мала років 12-15, не думала, що стану журналісткою і що зніму про Квітку, яку випадково почула на радіо, документальний фільм, але відтоді вона, її голос не йшли мені з голови.

То нині фотографій і відеокадрів з Квіткою Цісик є до кольору і до вибору. YouTube на запит про неї видає мільйон усіляких відео. В тому числі й її інтерв‘ю, яке пощастило зробити в 1992-ому Олександрові Горностаю. Воно зберігалося в нього на VHS-касеті. І я пригадую, як взяла той раритет і понесла оцифровувати, як дивилася на Квітку, як вона поводиться в кадрі, про що говорить, слухала її українську мову з відчутним американським акцентом, але таку живу, правдиву. На цьому відео їй десь так само, як мені зараз. Як для доньки українських емігрантів - вона дуже успішна. Успішна не лише серед української діаспори, але й серед американців.

На касеті пана Олександра опісля інтерв‘ю з Квіткою були також записані рекламні ролики, на яких вона співає, аби американці купували Форд. Ще раз: донька біженців з України - обличчя і голос американського автомобільного гіганта! І, власне, маючи такий успіх, кар‘єру, гроші, будучи народженою в найуспішнішій країні світу, не бачачи в очі і не знаючи, що таке Україна, звідки приїхали її батьки (тим паче, що України на карті світу в той час і не було, була УССР у складні СССР), записує власним немалим коштом кілька альбомів пісень українською мовою. І все для того, щоб показати тим самим американцям, яким вона розповідає про «батьківщину своїх батьків», що Україна, українська культура, українська музика - це щось особливе і воно не совєтське!

Чому я постійно повторюю фразу «донька біженців з України»? Чому цієї фрази не знайшлося в документальному фільмі, спіавторкою сценарію якого я була 10 років тому? Бо 10 років тому, коли документалка вийшла на екрани, - президентом був Янукович, українцям у більшості своїй було якось байдуже до всього українського, вони все ще були занурені в совєтський контекст. Та й, чесно кажучи, не маючи власного досвіду життя у війні, я мало розуміла, що таке - втікати від неї. Але дивлячись на життя батьків Квітки Цісик із нинішньої нашої перспектики, я розумію, що їхня дорога до Америки - це не була весела пригода до кращого життя.

Вони не просто втікали з рідної країни, рятуючись від бомб. Вони втікали саме від російського солдата і тої влади, що він ніс із собою! Батько Квітки працював концертмейстром у Львівській опері. Посада - престижна. Мама її була з родини науковців. Мали помешкання недалеко центру Львова. Чудесне життя! Навіщо кудись виїжджати?! Але вони вже знали, що совєти зробили з українцями Західної України, коли прийшли першого разу. Масові вбивства в‘язнів у Тюрмі на Лонцького, серед яких більшість - українська інтеліґенція. Совєти заарештували, а потім убили Квітчиного дядька, татового брата - Миколу. За що? - Він очолював сільську «Просвіту». Все. А для совєтів це означало єдине - український націоналіст. Де поховано брата і чи поховано, як годиться, взагалі - батько Квітки Цісик так і не дізнався. Далі! Совєти розправилися з дідом Квітки по татовій лінії. За те, що куркуль, - відправили на заслання в Казахстан. Там він і загинув. Чи треба казати, що чекало батьків Квітки Цісик, якби вони не втекли з України?!

Нині я можу собі уявити, як непросто давалося їм це рішення. Мати влаштоване життя тут і покинути все тільки тому, що представникам однієї країни захотілося окупувати іншу країну. Цісики виїхали з України у 1944. До США вони приїхали лише в 1949. А поміж тим було довгих непростих 5 років переїздів далі на захід. Були табори для переміщених осіб. І там у Цісиків не було окремої квартири. Це були будинки-бараки, де всі жили вкупі. Тепер ми собі легко можемо уявити, як це тяжко. В першу чергу психологічно. Але в тодішніх таборах для переміщених осіб була ще більша небезпека - тебе могли відправити назад в Совєтскій союз, який улесливо запрошував своїх громадян повернутися. І дехто спокушався, сідав у потяги в країну Рад. Але для таких переміщених осіб це означало лише одне: совєтська каральна система відправляла їх або в тюрми, або на той світ - як зрадників і ворогів совєтського народу. Цісики не повернулися. І це їх врятувало!

Але отримавши квиток до найуспішнішої країни світу, Цісики не забули про те, звідки вони. Квітка народжена вже там, але Квітка розмовляє українською. Квітка робить кар‘єру в американському шоубізнесі, але Квітка записує альбоми з українськими піснями в неймовірному і дуже професійному аранжуванні, залучивши найкращих американських музикантів. Квітка - американка, але Квітка вболіває і активно стежить за політичним життям у Совєтському союзі, а особливо за країною, яку він окупував, - Україною. Квітка - дружина американця (теж нащадка емігрантів десь із Польщі), і її американський чоловік теж починає вчити українську. Квітка-американка народжує сина, якого теж вчить української. І якби вона була жива донині, я переконана, що син розмовляв би українською.

Чи вдасться нинішнім біженцям з України залишитися українцями - не лише за паспортом і не лише з походження? Чи вдасться так виховати своїх дітей, які зараз вимушено опинилися закордоном, як виховали батьки Квітку?

Нині тих, хто не знає про Квітку абсолютно нічого, хто ніколи не чув її пісень, - на щастя, одиниці. Нині багато тих, хто хоче хоч якось бути до неї причетним. Нині десятки фактів із її життя у вільному доступі. З одного боку я дуже тішуся, що про Квітку нарешті знають в Україні, бо вона того варта. З іншого, коли читаю вигадані клікбейтні факти про неї, коли бачу, як деякі «дослідники» її життя і творчості, не перевіряючи достовірності фактів, плетучи несусвітні дурниці, перекручуючи те, що почули, зокрема, і в моєму документальному фільмі, потім на основі цього видають книжки про Квітку, - хапаюся за голову. Але, мабуть, така ціна слави, яка нарешті в Україні прийшла до доньки біженців з України.

Єдине, до чого я хочу закликати всіх, хто любить Квітку, - любіть не лише те, що є зовнішнього! Не лише те, як вона гарно співає українських пісень, а те, що вона співає їх не шароварно, не по-совєтськи, - тож не плодіть шароварщину! Не лише захоплюйтеся, як вона гарно розмовляє українською, але й самі розмовляйте українською! Любіть не тільки те, що Квітка як донька емігрантів стала успішною в далекій Америці, але й те, що, будучи американкою, вона любила і вболівала за країну, якої тоді навіть не було на карті, любила не тому, що ця країна мала їй щось дати, а тільки тому, що це - земля її батьків.

Хто дочитав пост до цих рядків і хоче нагадати собі про Квітку - у коментарі даю посилання на той самий документальний фільм про неї. А в ньому - вивірені факти з життя Квітки Цісик.