Кандидат на Оскар - 1990 у номінації "Найкращий фільм"
Ірраціональний фільм. Із тих, які ніколи не будеш розбивати на зав’язку, основну частину, кульмінацію і епілог. Із тих, де ти ніколи не станеш докопуватися до логіки і причинно-наслідкових зв’язків, бо це не має нікого сенсу. Тебе ведуть за ручку по плутаних автодорогах Сполучених Штатів, а ти, як дитина в очікуванні Нового року, все і чекаєш, куди ж тебе доведуть, і що буде в кінці.
Один із рецензентів десь тут зазначив, що “фільм про релігію, тільки замість релігії - бейсбол”, що і демонструє оригінальність підходу. Важко проникнутись до кінця, якщо ти не фанат гри, але в цілому розумієш, що бейсбол можна замінити на футбол, теніс, рок-н-ролл, ліпку пасочок із піску… загальний сенс від того сильно не поміняється.
Водночас це психотерапевтична казочка, в якій, тим не менш, не дивлячись на певну ірраціональність, всі підвішені рушниці стріляють, а питання закриваються, що набагато краще, аніж коли роблять навпак ... и - прикриваються структурованістю, а на ділі виявляється, що вона ніде і не ночувала.
Із плюсів? Я б сказала, що тут все прекрасно, так нащо вдаватися в деталі.
Із мінусів? Ну, кіно не для кожного, і це не докір. Просто всі по-різному сприймають світ. І так, якщо спробувати осмислити фільм раціонально, чекай біди.