Ерго Проксі (2006)

Soya 23 липня 2025, 16:34

Отже, минули два тижні з Ergo Proxy. Я була у відпустці й щовечора дивилась декілька серій цього дивного аніме. В інтернеті дуже багато різних тлумачень, пояснень, але для мене це лише свідчення його глибини, тому кожен глядач бачить те, що він готовий побачити, ставить собі питання, які вже готовий був поставити.

Хочу написати про свої враження і роздуми. Абсолютно не претендую на якусь універсальність.
Аніме затягує в себе з перших кадрів, з перших звуків опенінга Kiri у виконанні гурту Monoral, з перших слів. Ще ніколи не хвалила озвучення, але СТУДІЯ КАЧУР виконала його прекрасно. І дивна музика Paranoid Android гурту Radiohead в фіналі кожної серії не дає вимкнути перегляд, та почати дивитись іншу серію.

Приємний сон. Камінням краще бути,
Коли панують сором і нещастя.
Не бачити, не чути – це є щастя.
Мовчи, благаю, дай мені заснути. (Мікеланджело Буонарроті)

Дія серіалу розгортається в постапокаліптичному майбутньому. Життя на забрудненій Землі можл ... иве лише в містах під захисними куполами. Одне з них – Ромдо. Його жителі - люди та авторейви (кіборги-андроїди). Місто здається раєм. Адже люди можуть жити безпечно, насолоджуватись та споживати, споживати… «Життя легше, коли його не обтяжує гаманець». Кожна нова людина створюється штучно та виростає для досягнення конкретної мети, має свою роль в суспільстві через «raison d'être» (сенс існування). Керують містом Радники.

Ідилія безтурботності порушуються вбивствами у місті. Дівчина-інспектор з Бюро розслідувань Ріел Мейєр та її партнер-авторейв Іггі повинні виявити змову, пов’язану з гуманоїдним видом, відомим як Проксі, що є об’єктом секретних урядових експериментів. Пролити світло на ці таємниці може лише іммігрант, на ім'я Вінсент Лоу.
В місті також лютує епідемія Cogito, що призводить до появи в авторейвів відчуттів та сум’яття душі. О як чудово це показано тінями авторейвів у молитовній позі. І, звичайно, згадується вислів Cogito ergo sum. Але якось ми чуємо слова "Я думаю, ти існуєш"...

Вінсент Лоу тікає від переслідування за межі купола разом з інфікованим авторейвом Піно, що виглядає, як маленька дівчинка. Там він знаходить інше життя. Щоб згадати своє минуле, зрозуміти себе, своє призначення в цьому світі, він вирушає до Моска, міста, де він народився. Ріел Мейєр згодом приєднується до нього, бо хоче розгадати таємницю Проксі. Вінсент, Ріел та навіть Піно, поступово змінюються. Зміни відбуваються не лише через переживання труднощів подорожі, але й у снах, видіннях. Адже це теж частина реальності. Випробування навчають нас. Ми відчуваємо це у своїй самотності.

Пошук сенсу, пошук себе, показаний як рух уперед. Під час подорожі герої зустрічають багато типів людей. Одні втікають від проблем, інші воюють, захищають минуле ціною великих жертв. Є ті, що живуть в отруєному світі, але не мають сил покинути свій світ і поступово вимирають. Є ті, що шукають щастя у веселощах та розвагах. Як з’являються такі різні світи?

Перегляд аніме відбувається ніби в різних площинах. Іноді здається, що це потік свідомості авторів, якому вони навіть не намагаються надати логіки та конкретики. Вони занурюють глядача в цей потік. І ти, або пливеш, віддаєшся цьому потоку, або просто зупиняєш перегляд, коли несила терпіти чужий вплив на свідомість та підсвідомість. І це не лише темні похмурі кольори, бо мозок вже просто вимагає світла, бо його вже дратують та непокоять яскраві кадри, які все ж іноді вигулькують в аніме. Душа вимагає тиші, бо музика, то гнітюча, то вимоглива, то ніжна з містичними медитативними нотами, та ще й з григоріанським хоралом. Мозок намагається зрозуміти, слідкувати за сюжетом. Але межа між розумінням і нерозумінням розмивається. І вже просто пливеш в цьому потоці, споглядаєш, відчуваєш…

Раптом розумієш чи відчуваєш натяки на печеру Платона. Ідеї та терміни гностицизму переважають у світосприйнятті головних персонажів. А ще дуже багато Юнга. Кожен має Тінь. Кожен має свою реальність. Як можна вважати, що я це я. Як сформувалось моє бачення реальності? Колективне підсвідоме. Як воно впливає на нас, як формує.
В цьому аніме якось особливо звернула увагу на очі головних героїв. Вигляд очей Вінсента Лоу змінювався від серії до серії. Адже, коли він хотів бути лише взірцевим громадянином, він не хотів бачити нічого лишнього, його очі були малими. Потім вони ставали більшими, відкритими на життя, в очах з’явились емоції.

Очі жителів Ромдо теж майже нічого не показують, вони виглядають малими й… ніякими, адже беземоційність головна риса, притаманна жителям міста.
Очі Піно – широко відкриті, блискучі, вологі. Коли вона потрапляє в Країну посмішок, лише її посмішка була щирою.
Очі людей в печері – це очі мертвих, живих лише зовні людей.
А промінь очей Проксі, синій або білий, владний, сильний, йому не може противитись ніхто. Проксі перевертень, який хоче любові. Створив псевдо людей, бо хоче любові.

Яким буде майбутнє цього світу? Чи будуть жити в ньому ці псевдолюди чи повернуться ті, що покинули планету. Що буде з Проксі?
Куди прямують герої після руйнування Ромдо?
Так багато чого ще хотілось написати. Але це аніме для мене не лише, як погляд на долю людства. Побачила багато суто свого. Задумалась про відносини між близькими людьми, що можуть руйнувати та дуже боліти. Порадували, посмішки Піно, її безпосередність. Пробудилось щось так далеко сховане від чужих очей… Та повстало ще щось притлумлене та відправлене глибоко в підсвідомість…

То чи раджу я дивитись Ergo Proxy?

Звичайно, потрібно почати дивитись, а потім… потім самі відчуєте, чи воно вам треба те аніме… Читати далі