Кілька хороших хлопців (1992)

Lilia Omelianenko 30 березня 2018, 13:56

Оскар - 1993, "Найкращий фільм", номінант

Епіграф: “Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.” стаття 41 Кримінального кодексу України

Протягом усього фільму назва його інтригує, змушуючи замислюватись, про кого ж ідеться.

Так, є один хлопець, якому не місце у елітному підрозділі і він сам це розуміє. Але він помилився собі на біду. Він - хороший хлопець.

Інші двоє вчинили негарно, але вони виконували наказ, бо в них є кодекс честі. А хлопці з кодексом честі - хороші хлопці.

Командир віддав наказ, але його завдання - зробити з усіх добрих солдатів, бо поганий солдат - ненадійний солдат, а ненадійний солдат - мертвий солдат і поранені товариші. Тому із поганого солдата треба виховати хорошого будь-яким способом, а в процесі виховання ще ніхто не вмирав. Командир - хороший хлопець (хоч і малоприємний солдафон).

Адвокат хорошим хлопцем не здавався, але під правильним впливом зміг витягти ... назовні і вирішити свої психологічні проблеми, які, власне, і заважали йому таким стати.

Прокурор тим більше хороший хлопець, бо він ефективно захищає інтереси своєї держави.

Ну і до хлопців у компанію затесалася одна дуже хороша дівчинка (правда хороша, жодної негативної риси не прописали).

Тож виходить, тут усі хороші хлопці, але у кожного з них своя правда. Саме тому хтось із них звинувачує або захищає, хтось сидить у кріслі свідка, хтось на лаві підсудних, а хтось - мертвий. І автор - також хороший хлопець, який, хоч і явно дає нам зрозуміти, у чому полягає його, авторська, правда, та тим не менш не наполягає на ній, дозволяючи хорошим хлопцям і дівчатам, які дивляться його фільм, думати самостійно.

Із плюсів: із самого дитинства я відчуваю незрозумілу любов до жанру судової (юридичної) драми, і це не могло не позначитися на моїй оцінці фільму.

Сподобався “освітній” компонент, який без зайвих прелюдій просто “занурює” нас у той світ і ті цінності, якими живуть морські піхотинці, дає нам можливість проникнутися особливостями їх світосприйняття і відчути мотивацію, а згодом - і певну емпатію. Цей досвід для когось може бути новим і цікавим.

Паралельно кінокартина піднімає ряд моральних дилем, над якими варто подумати і після перегляду, як от: свобода волі і відповідальність, необхідність виконання наказу як умова виживання проти права на невиконання наказу злочинного, цінності групи проти цінностей особи, вимога професіоналізму проти приниження слабшого, світосприйняття людини із промитими мізками чи кодекс честі, і головне - міра провини та відповідальності конкретної людини у конкретних обставинах за свої вчинки і локус контролю. Ці всі питання лишаються відкритими, навіть не дивлячись на розставлені акценти і цілком однозначний фінал.

У плюс картині я б також записала загалом цікавих персонажів, більшість із яких - яскраві, добре прописані особистості, втілені у хороших акторських роботах. Особливі компліменти Тому Крузу і Джеку Ніколсону, а також Вольфгангу Бодісону і Джеймсу Маршаллу. У останніх вийшли класичні морські піхотинці, які не виходять “із образу”, навіть тоді, коли можна, бо 24-годинна муштра свою справу робить, і водночас не позбавлені індивідуальності.

Із мінусів: Фільм виконано “за лекалами” вибраного жанру, і якщо в контексті акторських робіт або просування певних ідей йому це ніяк не заважає, то в контексті сюжету трохи шкодить, бо робить його загалом прогнозованим. Тим не менш, передбачуваність проявляється лише у загальній сюжетній схемі, але не у конкретиці. Простіше кажучи, заздалегідь можна спрогнозувати, що будуть робити герої, але не те, як саме вони будуть це робити.

У мінус запишу героїню Демі Мур, яка спершу виглядає доволі цікаво, але потім абсолютно губиться і перетворюється на безлику асистентку героя Тома Круза. Складається враження, що їй прописали дві сценарні функції - мотивувати головного героя на внутрішні зміни і викликати героя Джека Ніколсона на “роздуми” про жінок у формі. Після цього сценарист неначе взагалі не зміг придумати, що із нею робити, тому спробував намалювати традиційну любовну лінію, яка цьому фільму абсолютно не потрібна і не пасує. Але і її не домалював, бо через небажання відходити далеко від лінії основної хімія між головним чоловічим і головним жіночим персонажем не відчувається взагалі.

Також нарощування драматизму і пафосу ближче до фіналу викликає у глядача потрібні емоції, але трохи знижує градус реалістичності. Як на мене, навіть тому, хто ніколи в житті не бував у залі суду, складнувато буде повірити в те, що свідок, якого допитують, хоч на мить здатен забути про те, де він знаходиться, втратити контроль і публічно сказати зайве, особливо, якщо цей свідок - не алкоголік Вася з вулиці, а військовий чин, все життя якого - контроль. Тим не менш, фільм не ставить перед фактом, а все ж пропонує обгрунтування цьому з точки зору психології, а вже глядач має можливість сам вирішити, наскільки цього обгрунтування йому буде достатньо.

Цитати:

Часть. Корпус. Бог. Страна…сэр

Адвокату надлежит обращаться ко мне: «полковник» или «сэр». По-моему, я это заслужил. — А свидетелю следует обращаться ко мне: «Ваша честь» или «господин судья». Уж это-то я точно заслужил.

— Да, и предупредите его: тамошние морские пехотинцы — фанатики. — Фанатики чего? — Того, что они — морские пехотинцы.

— Это Ваша подпись? — Да, сэр! — Вам не нужно называть меня «сэр». — Сэр, да, сэр! — И уж тем более два раза в одном предложении. Читати далі