Арсен Гребенюк

Попередження: рецензія містить спойлери

Фільм, як можна зрозуміти з багатьох коментарів на інших сайтах, сповнений метафор, які виявились незрозумілі. Або коментатори соромляться визнати, що ця історія, заснована на анонімній поемі XIV ст., насправді про них самих.
Щоб зрозуміти цей фільм, слід поставити його в ряд з... "Пропала грамота" 1972-го. Або фільмами Яна Шванкмайєра. Адже більшість із показаного в усіх них - це вистава, гра. Але що саме - в цьому ніколи не маєш певності.
"Легенда про Зеленого лицаря" насправді дуже товсто натякає, що пригоди сера Гавейна є випробуванням того, чи гідний він стати наступним королем після славетного Артура. І його мати, в якій слід вбачати не кого іншого як фею Моргану, володарку ілюзій, забезпечує синові "провірку на вошивість", викликавши Зеленого лицаря.
Примітно, що Гавейн спершу на всю котушку приймає відкриті можливості та без усякої необхідності зрубує Зеленому лицареві голову. А через рік, за магічною угодою, повинен прийти в його оселю, щоб отримати рівну відплату.
Фільм багато разів натякає, що сер Гавейн "не мужик": він не має лицарського титулу, коханки підкреслюють, що в нього "не стоїть". І ця паралель між шляхетністю й сексуальністю проходить до самого фіналу. Гавейн засвідчує своїми вчинками, що він "безплідний" - він здобуває трон для себе, але не для своїх соратників і свого народу. Його здобутки нема кому продовжити, він помирає на самоті. Хоча, зрештою ця смерть повчальна і мабуть несправжня. Адже все це було випробування, влаштоване матір'ю, яка понад інших хоче бачити сина гідним своїх предків.
І тут зринає ще одна тема - християнства проти язичництва чи то цивілізації проти природи. Артур, який сцена за сценою постає войовничим антиязичником, ніби й сам зрештою усвідомлює, що лишаючи по собі сповнене абстракцій християнство, не лишає шляхів зрозуміти нову релігію, відсікає язичницьку мову природу. Тому об'єднавча місія християнства провалюється, воно стає формальністю, а поранене, обезголовлене в особі Зеленого лицаря язичництво лишається таким собі привидом, незнищенним, але прихованим, хоча зрештою всюди прониклим - навіть до каплиці. Передусім до каплиці, яку й шукає ще-не-герой.
Прийнявши, що кожен вчинок має наслідок, сер Гавейн наприкінці дорослішає. Він іде на діалог зі своїм ворогом, Зеленим лицарем, і той несподівано дає йому другий шанс. Принаймні, він засвідчує, що цей шанс є в інших. Що "істинний король", яким належить стати кожному із нас у своєму житті, аби бути не гіршими за своїх попередників, не вигадка, не легенда, а реальність.
Ця "ігровість" видима насправді багато де. В декораціях, у костюмах, але не в природі. Пейзажі тут відмінні та - зверніть увагу - слугують своєрідним "барометром" морального зростання сера Гавейна.
Якщо ви готові зіграти в гру з розгадуванням метафор і помилуватися тьмяною легендою - цей фільм саме для вас.
6 з 6 користувачів вважає цю рецензію корисною
Коментарі:
Поки коментарів нема. Будьте першими - напишіть коментар!

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Нещодавно переглянуті: