Коли починаєш вірити у те, що до здорового глузду - Рецензія до фільму «Влада місяця» / Moonstruck

На мою думку, найкращий номінант на Оскар - 1988 у номінації "Найкращий фільм"
Золотий глобус - 1988, "Найкращий фільм-комедія/мюзикл", номінант

У рамках рецензії хотілось би поговорити про різні підходи до кінотворення ось у якому аспекті.

Можна знімати історію-архетип (назвемо її так), опираючись на образи і уявлення про те, які герої і яка поведінка є типовими для такої історії (жанру). Використовуючи максимально збірні або ідеалізовані образи, автори, з одного боку, досягають ефекту, коли цільова аудиторія асоціює себе із ними, і через це готова всіляко співпереживати. І, оскільки, образи збірні, базуються на стереотипах і майже позбавлені індивідуальних рис, це значно полегшує асоціацію. Але у такого прийому є і негативні аспекти. По-перше, люди, які цільовою аудиторією не є, не зможуть асоціювати себе з показаними образами, а по-друге, використання збірних образів транслює стереотипи і утверджує їх як суспільну норму, що апріорі шкодить тим, хто у показані стереотипи не вписується.

Такий прийом вдало використовується непоганими кінокартинами на зразок фільму “Привид”. Він - благородний лицар, вона - жінка, яку треба рятувати; він любить її, але як усі чоловіки, не готовий одружуватись, вона, як усі жінки, хоче за нього заміж; він заробляє гроші, вона - творча особистість; вона любить оперу, він оперу не розуміє, але заради неї туди ходить. І основне: вона - молода незаміжня жінка, він - ідеальний чоловік.

Є і менш вдалі приклади застосування прийому, на зразок “50 відтінків сірого”. Знову ж таки, він - мільйонер, красивий-багатий, мрія всіх жінок, вона - стандартна жінка без особливих прикмет; він не хоче стосунків узагалі, вона - хоче кохання і триматись за ручку, і так далі. Вона - молода незаміжня жінка, він - ідеальний чоловік (із нюансами, але підозрюю, що до третьої частини вже стане повністю ідеальним).

А можна знімати історію-індивідуальність. У ній автор змальовує яскраві образи, асоціювати себе з якими зможе не кожен, але за ними цікаво спостерігати, бо герої і поведінка не є типовими для такого сюжету. Автор змальовує історію як одну із багатьох, що могла статися у конкретній локації із конкретними живими людьми. Він не транслює стереотипи, але також і не претендує на еталонність показаного (не приклад для наслідування, а просто герої, не велике і чисте кохання, а просто почуття). Так, звісно, повністю від кіноштампів і стереотипів відійти неможливо, але фільми, зняти у такому ключі, принаймі пробують це робити, і іноді доволі вдало.

Одним із таких і є фільм “Влада місяця”, і особисто мені такий підхід ближчий. Фільм не вирішує, якою має бути ідеальна жінка, він показує жінку неідеальну. Їй 37 років, італійка, вдова, перша сивина, сильний характер, забобонність, і навіть її бажання вийти заміж не існує саме по собі, а є результатом об’єктивних причин і факторів. Так само він не робить із героя мрію всіх жінок, у нього є маса недоліків (запальний характер, певна інфантильність, образливість), але даній конкретній героїні він підходить, бо вона здатна справлятися із проявами його характеру. І коли я як глядач розумію, що дані конкретні люди одне одному підходять, мені хочеться повірити у магію, кохання із мінімальної кількості поглядів і адекватно-щасливий фінал. І нормально, що у мене особисто буде по-іншому, бо я - людина, не схожа на героїню, і це також нормально.

Із плюсів також: шикарна акторська гра, продуманий сценарій і гумор (деякі сцени хочеться переглядати по кілька разів). Персонажі, які періодично демонструють то іронію, то самоіронію. Символіка фільму, де місяць - як окрема дійова особа, як деміург, що підштовхує персонажів до певніх дій, і водночас - як підсвідомість. Адже, як заповідав Фрейд, підсвідомість - це є вмістилище наших справжніх бажань.

Із мінусів: немає межі досконалості, але загалом не виявлено. Єдине лише - не можна сказати, що фільм претендує на унікальність і абсолютну оригінальність, але що принципово нового можна сказати у цьому жанрі?

Коли починаєш вірити у те, що до здорового глузду немає ніякого стосунку. І це прекрасно!