Гамма-променисто! - Рецензія до фільму «Віктор_Робот» / Victor

Скільки ми знаємо українських повнометражних мультфільмів? Їх зовсім небагато, але "Віктор Робот" із тих, якими справді варто пишатися. Дивлячись його, мені спало на думку, що таких мультфільмів у моєму дитинстві не вистачало. "Віктора Робота" можна порівнювати багато з чим. З "Титан A.E", з "Таємницею третьої планети", навіть з "Бразилією" Террі Гілама та "Метрополісом". Але цей мультфільм пропонує власний стиль і власну історію.

Отож, дія відбувається десь у далекому майбутньому. Залізна Зірка, створена інженером Маркіяном, призначена освітлювати штучні планети, чомусь погасла, а її творець зник. Щоб дізнатися в чому справа прилітають син Маркіяна, його дружина, та дочка Віка. І виявляють, що роботи, котрі повинні підтримувати Залізну Зірку, працюють неправильно. За винятком одного - який потім отримує ім'я Віктор.

Головна героїня, дівчинка Віка, що нагадує суміш Аліси Селезньової зі Стефані з "Байдиківки", водночас мила та смілива, вирушає з роботом шукати Маркіяна. Але ще вона (це й рухає сюжет) не вельми чесна. Стати місцевою "гамма-променистою" майже спасителькою їй вдається, тільки привласнивши заслуги маленького робота Віктора, чия роль дещо менша, ніж можна подумати. Отож потім доводиться отримати по заслузі й переглянути свою поведінку. Загалом мораль: "до булави треба голови", "чого не знаєш, не соромся навчитися" та "не зловживай довірою". Особливо останнє. Віктор і Віка зрештою не стільки дійсно стають друзями, як об'єднуються спільною метою.

Залізна Зірка не тільки доволі мальовнича, а навіть по-своєму затишна. Вже не раз стиль мультфільму порівнювали з грою "Машинаріум". Естетика покритих патиною клепаних залізних плит, труб, валів тут повсюдно. Але при цьому "залізячний" вигляд доповнено голограмами, що виглядають доречною частиною світу. Окремо слід похвалити поєднання 2D й 3D графіки. Переходи між ними дуже плавні, 3D використовується тільки в змінах ракурсу, де воно дійсно виправдане.

Мультфільм трохи обманює з жанрами, насправді це на чверть мюзикл. Пісень, нехай коротких, тут багато. Зате виконані чудово. Від протяжного "На робоооту" з початку до фінальної "Честь-хвала" - вони дивно, проте вдало, поєднують тему роботів і народні мотиви. Можна втім і сказати, що пісні розтягують сюжет, навіть поява головного лиходія Роботила не обходиться без пісні в стилі "ух який я злий". І тут мене здивувало, що її виконує не Дзідзьо. Бо Роботило - це просто залізний він, просто погляньте як він виглядає та поводиться.

"Віктор Робот" дуже доладний, цілісний фільм, який вдало експериментує там, де експериментів не чекаєш. Хоча його сюжет розтягнений піснями, він не має дірок і на всі питання отримуються відповіді.

Якось мені трапилося відвідати зустріч з письменницею Орестою Осійчук, де вона розповідала про свою книгу "Айхо". Як вона згадувала, книгу хтось критикував, мовляв, не досить українські персонажі. На що потім хтось із літературознавців сказав їй: Оресто, не слухай, в тебе типова українська історія. "Віктор Робот" - це також типово українська історія, яка чудово обходиться без козаків, вишиванок і борщу, доводячи, що наша культура різноманітна і історіям про майбутнє в ній теж є місце.