Soya

Нічого особливого я не чекала. Не бачила жодного фільму цього режисера. Здавалось, що може цікаво у важких відносинах матері та дочки? Чим здивують бабуся та онук? Що може бути нового у розмовах старих подруг, дійсно старих за віком...
Але фільм виявився дуже глибоким, з таємницями, скелетами у шафах і дражливими питаннями.
Чи хочемо ми завжди знати правду про найрідніших нам людей? На що можна піти заради любові? Чи завжди люди такі, якими нам здаються? Чому так легко засуджуємо і так важко довіряємо?
Я декілька разів змінювала думку про головних персонажів під час перегляду фільму. Син подруги Вінцент здавався підозрілим, дочка злюкою, а стара Мішель трохи не в собі. Всі актори грали чудово, вони були ніби звичайними, та досить щирими. Чудова природа сільської місцевості недалеко Парижу, смуток осені, осені не лише природи, але й осені життя. Такий меланхолійний настрій. Навіть трагедія стає меланхолією.
Але після фільму на серці тепло. Навіть у найважчих життєвих ситуаціях є люди, яких ми любимо, які нас люблять. Врешті треба просто продовжувати жити. А таємниці можуть залишатися таємницями. Може, нам не потрібно знати все, бо буде дуже боляче?
Щось вийшла не рецензія, а роздуми, навіяні фільмом.
Справді, чудовий французький фільм.
1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
Коментарі:
Поки коментарів нема. Будьте першими - напишіть коментар!

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Нещодавно переглянуті: