Класика не втрачає актуальності - Рецензія до фільму «Спіймати Кайдаша» / To Catch the Kaidash

"Кайдашеву сім'ю" ми в школі не вчили. Натомість у нас в програмі із Нечуй-Левицького була повість "Микола Джеря", і там знову була тема кріпацтва, яка за 7 років вивчення предмету "Українська література" так нав'язла на зубах, що вже аж щелепи зводило. Адже як би ми не співчували героям Шевченка, Марка Вовчка і Квітки-Основ'яненка, їх проблеми все ж здавалися максимально далекими у кінці 20 - на початку 21 століття, а концентрація літературних страждань поступово накопичувала бажання абстрагуватися, бо, чесно кажучи, жодна нормальна дитина не буде з власної волі поринати у подібний концентрат.

Особисто мені складно уявити, як би можна було осучаснити "Миколу Джерю", не змінюючи принципові сюжетні повороти і не зарубавши основні ідеї, закладені туди. А от "Кайдашева сім'я", як виявилося, прекрасно може адаптуватися і до сучасних реалій, що є ознакою справді класичного твору. Адже, судячи з усього, політичні та економічні моменти міняються набагато швидше, ніж типажі, характери та принципи взаємодії людей, особливо, якщо мова іде про таке консервативне утворення, як українське село. Минуло близько 150 років з тих часів, про які писав автор літературного твору, а віз, як то кажуть, і нині там, бо проблема людей, які не чують нікого, крім себе, схоже, вічна...

Серіал "Спіймати Кайдаша" досить бережно переносить на сучасність проблеми, підняти автором оригінальної повісті. Деякі з них він трансформує: так, проблема характерного для 19 століття сільського укладу, в якому прийнято було жити однією великою родиною, за замовчуванням приймати авторитет старших, не маючи морального права ні на повагу до себе, ні на власну індивідуальність, перетворюється на історію про те, як сільське безробіття і безгрошів'я нівелює шанси молодих на відділення і створення окремої сім'ї, в буквальному сенсі змушуючи відтворювати той самий застарілий родинний уклад. Родичів, яких ти не обирав, краще любити на відстані, неначе говорить нам серіал, і з ним складно не погодитися. Ну і вічною та актуальною залишається історія про те, як робота і спільний побут поступово підточують навіть найсвітліші почуття.

Деякі проблеми серіал переносить майже без змін. Наприклад, думку про те, що 150 років тому, що зараз в умовах необхідності тяжко працювати, щоб заробити копійку, алкоголь лишається мало не єдиним способом відпочити від буденності у місці, де буквально нічим більше зайнятися. Ще один популярний спосіб розваги - обговорити, хто, коли і з ким, і хоч деякі поняття (наприклад, допустимість дошлюбного інтимного життя) стали трохи лояльнішими, все ж думка громади досі має дуже важливе значення для всіх її членів. Ну і також думку про те, що одні люди у постійних конфліктах тільки розквітають, а інші - хиріють і чахнуть, тому єдиний спосіб порятунку для них - втеча. Або ж із часом ці другі почнуть захищатися і відростять зуби, та при цьому перестануть хоч чимось відрізнятися від перших.

Деякі моменти серіал зображує більш рельєфно, ніж першоджерело. Так, питання раннього заміжжя, яке у автора повісті просто згадується як хоч і не дуже позитивне, та цілком природне явище, авторами серіалу вимальовується, відповідно до сучасних реалій, більш гостро, і саме в контексті українського села. Адже там, де жінка не має ніяких інших можливостей для саморозвитку, вискочити заміж - це все, що їй лишається, та не кожна жінка зможе бути цим щаслива. Плюс дуже молода дівчина ще не здатна до кінця визначити, чого і кого вона хоче, і якщо вона помилиться, то ні громада, ні її внутрішня сутність, скоріш за все, не дозволять їй виправити помилку.

Взагалі, заміжжя - це "священна корова" для сільської громади, як і 200 років тому, і це прекрасно показано у ряді ситуацій, зокрема, наприклад, у феєричному епізоді "він згвалтував мою дочку, так нехай тепер жениться, щоб воно якось по-людськи..." Тож особисто я для себе винесла думку, що сільська мораль, яка являє собою гремучу суміш із двохсотлітніх традицій та забобон, релігійних постулатів, радянського колективізму та мелодраматичних тупих серіалів із ТРК-якось-там, калічить жінці мізки і життя. Та і чоловіків місцями не дуже жалує.

Головними надбаннями серіалу є достовірне зображення реалій, феєричні персонажі та акторські роботи. Кожен глядач, який має хоч якийсь стосунок до сільського життя, насолодиться і впізнаваними ситуаціями, будь то сільська діскатєка, зустріч хлопця з армії чи весілля у місцевому кахве, на яке треба запросити півсела і за яке потім стонадцять років доведеться віддавати борги, і впізнаваними типажами, будь то суворий сільський мачо, який не знає "слов любві", зате на швидкість перебирає карбюратор, чи місцевий донжуан, який мріє, щоб майбутня дружина обов'язково була незайманою, чи класична пара "місцевий алкоголік і жінка, якій він загубив молодість". Під час перегляду в мене було відчуття, що я цих людей десь бачила всіх, і вони постійно змушували мене програвати в голові епізоди із власного життя. Сприяли цьому, мабуть, і актори, які настільки вжилися у створені образи, що не допускали жодної фальші, а тому їх регулярно хотілося прибити, пожаліти, потім знову прибити, і так по колу...

Ще одним великим плюсом є те, що серед героїв немає яскраво виражених протагоністів або антагоністів, як, у принципі, не було їх і в оригінальній повісті. Навіть умовно позитивні персонажі періодично роблять якусь дурню, і наслідки від неї, як правило, найбільш глобальні і травматичні. Навіть умовні антагоністи регулярно проявляють почуття, що підтверджують їх людяність і змушують співчувати, а також регулярно демонструють риси характеру, за які їх можна поважати. Наприклад, яким би байдужим, різким і неприємним не був Карпо, але його очевидна відданість дружині не викликає сумнівів і все ж видає у ньому людину, потенційно здатну на "правильні" вчинки. Яким би стервом не поставала перед нами Мотря, але її внутрішній конфлікт викликає співчуття, вона дуже щира в усіх своїх проявах, і вона вірно любить свого чоловіка, хоч із її характером та зовнішніми даними цілком могла б проміняти його на більш статусного мужчину, який здійснив би всі її заповітні мрії... З іншого боку, якою б світлою, високодуховною і жертовною не була Мелашка, але вона, здається, не має жодного уявлення ні про почуття обов'язку, ані про те, що негарно шукати свого щастя коштом інших людей...

Із мінусів: По-перше, десь у другій половині сезону мені почало здаватися, що сюжетні ходи чи то стають дещо мелодраматичними, чи то постійно створюють схожі ситуації, які заводять нас у чергове коло, але ніяк по-новому вже персонажів не розкривають. Немовби був наданий хронометраж, який треба було забити матеріалом, і авторка сценарію старалася з усіх сил. Одначе не можна сказати, що сюжет почав якось деградувати, він просто перестав розповідати про нове, а почав значною мірою закріплювати раніше пройдене.

По-друге, та ж сама друга частина серіалу все ж продемонструвала певне новаторство, коли ввела в історію конфлікт на політичному ґрунті, і це сприймалося особисто мною дещо полемічно. З одного боку, героям неначе сценарно "роздали" політичні погляди. Ми не спостерігаємо за їх розвитком та укоріненням протягом усього серіалу, нас неначе ставлять перед фактом, і все, тому ми не до кінця розуміємо, чому наші герої стали саме такими, як стали. З іншого боку, думаю, багато сімей після 2014 року зіткнулися з несподіваною для себе позицією рідних щодо того, що і як відбувається зараз на українських землях. Ти не можеш до кінця пізнати людину, неначе кажуть нам. Ти можеш не відстежити той момент, коли ваші принципи розділять вас назавжди, і тобі лишиться тільки дивуватися, як же так могло статися...

По-третє, мені не зовсім сподобалася лінія Мелашки. Вона із самого початку виглядала такою літературно-академічною, і говорила настільки милозвучною українською мовою, що це здавалося неприродним. Імовірно, це режисерський прийом, що покликаний продемонструвати, наскільки чужорідно героїня виглядає у цьому грубуватому сільському сімействі, однак якось не до кінця віриться, що подібні дівчата у природі взагалі існують. Той же напрямок, який задали її персонажу в 10 серії серіалу, виглядає не до кінця обґрунтованим, і тому глядачеві лишається тільки гадати, у чому все ж полягала її глибинна мотивація, і чи була вона взагалі, чи просто таргани у голові вирішили організувати гулянку...

Одначе для мене переваги цього кіновитвору повністю компенсують його мінуси. Взагалі, про даний серіал можна говорити ще довго. Про нього можна було б написати якщо не дисертацію, то як мінімум, реферат. Кожен може інтерпретувати його по-своєму, кожен може знайти у ньому персонажа, найбільш близького до себе, або ж не симпатизувати взагалі нікому, не вважати цих людей поганими чи хорошими, а зайняти позицію стороннього спостерігача у цій демонстрації звичайного життя. Коротше кажучи, це поки що найкращий український серіал, і він однозначно вартий перегляду!