Прутень Юпітера, та коли ж ви навчитеся тримати ме - Рецензія до фільму «Спартак» / Spartacus

Завжди ставлюсь з певною насторогою до фільмів та серіалів, зняті американцями про Європу та європейську історію, особливо про історію античної Європи. Це якби знімати фільм про Нью-Йорк у Франкфурті-на-Майні або про Маямі чи Лос-Анджелес у Барселоні чи Сицилії, чи навіть в Одесі або Криму. Локації не ті, дух не той, відчуття історичного такту не те. Але не у випадку з серіалом "Спартак". Тут американці перевершили будь які сподівання і спростували мої скептичні очікування.

Події серіалу в основному обертаються навколо одного з етапів життя фракійця (за новим правописом ми мали б писати "тракійця") на прізвисько Спартак, який під час військової служби потрапив до римської неволі, був проданий до маєтку (людус) і став гладіатором. Його справжнє імʼя ми так і не дізнаємося. Перед потраплянням до неволі майбутній Спартак живе звичайним провінційним життям зі своєю коханою, але за велінням римської армії вирушає на західне узбережжя Чорного моря на війну з Мітрідатом – очільником причорноморської староукраїнської держави (закреслено), очільником Боспорської держави. За цю службу римляни обіцяють фракійцям допомогу у протистоянні з ґетами – диким племʼям десь з надр Дакії. Детальної історичності у цьому серіалі шукати не варто, та й не потрібно. Хоча певною мірою вона тут присутня. Є головний герой (ми ще не знаємо, як його звати, але вже вболіваємо за нього з першої ж серії), є інші фракійці (втім і дружина головного героя), є дика Дакія, є легат Клавдій Глабр, і є римляни. Тому йдемо далі. Саме вже на початку серіалу римляни постають негативними персонажами, жорстокими, пихатими, спраглими влади, підступними і хтивими. О так, тема розпусти та хтивості тут розкрита на 500%, особливо у першому сезоні "Кров та пісок" 2010 року. І до речі, серіал "Спартак" складається фактично з чотирьох повноцінних частин, які варто переглядати у наступному порядку:

Сезон 1 "Кров та пісок" 2010;
Приквел "Боги арени" 2011;
Сезон 2 "Помста" 2012;
Сезон 3 "Війна проклятих" 2013.

Хоча, хронологічно можна почати перегляд саме з приквелу.

Не варто переказувати сюжет, а лише те, чому серіал мені так сподобався. У неволі Спартак зіштовхується з двома світами – з такими ж рабами, як і він, яких стягують зі всіх куточків підкорених Римом земель – маврів, германців, сирійців, галлів (а де протословʼяни?), та власне з римлянами, для яких гроші, слава і розпуста є сенсом життя. І якщо з першим світом Спартак більш-менш дає собі раду, час від часу міряючись довжиною та товщиною свого прутня зі іншими (не дослівно звісно ж), то з другим світом – світом римлян, все набагато складніше. Тут входять до гри маніпуляції, гроші, примус, біль та інші неприємні речі. Але Спартак йде на будь які душевні та тілесні жертви, бо у першому сезоні в нього є одна дуже благородна мета. В другому сезоні буде ще одна благородна мета, в третьому ще більша благородна. Саме у неволі, через важкі випробування та сотні боїв, через приниження та муки Спартак знаходить вірних побратимів, з якими пройде до кінця. Кожна сцена тут переповнена пафосом, чи то бійка, чи гладіаторські змагання, чи то промова Батіата – власника людусу, який без слів "прутень" та "бидло" не здатен сказати й речення. Два світи – світ рабів та рабовласників міцно переплітаються між собою і вже не зрозуміло, хто ким тут насправді керує. Адже Спартак і його побратими щоразу більше проявляють честі, гідності та інші шляхетні риси, а римляни – щоразу більше підступності та хтивості. Інколи всі ці пафосні сцени виглядають, як комедія, але з плином кожної серії набувають гіркого трагізму.

Власне перший сезон переповнений прутнями, персами, оргіями, зляганнями, струменями крові і загальним рівнем перебільшеного пафосу з фокусом на справжніх дружбі, коханні, відданості. Саме у цьому сезоні серіал захопив мою увагу і я його переглянув просто таки на льоту. З кожною серією прутнів та сексу стає менше, зʼявляється більше трагізму та відчуття неминучої фінальної битви. Після першого сезону хочеться взяти до рук короткий гладіус і вигукнути латиною або рідною мовою когось із рабів: "на прутень Юпітера, ви взагалі здатні тримати мечі у руках?". Після другого сезону хочеться вигукнути "воля понад усе!" (як же це нам українцям близько до серця). Після третього сезону хочеться прогриміти латиною, щоб почули всі римляни-гнобителі: "Рим буде наш!".

Якщо перший сезон має домашню атмосферу людусу та арени, другий все ще локальну атмосферу околиць міста Капуя, то третій сезон показує нам, як сила і прагнення до свободи колись пригноблених рабів здатні похитнути цілий Рим, так і славу, гнів, тактику і стратегію останнього.

Це чудовий серіал. Дуже рекомендую до перегляду. Тут єдиним мінусом може бути лише відсутність детальної історичності. А українське озвучення, особливо першого сезону є неймовірним, голоси і переклад підібрані ідеально.

9/10. Про цей серіал можна написати ще багато вражень. Тому переглядайте і не пошкодуєте.

Прутень Юпітера, та коли ж ви навчитеся тримати мечі!