Арсен Гребенюк

Ця антологія жахів явно продовжує "Колекцію жахів Джюнджі Іто", проте вийшла бліда копія. Більшість історій надто куці, щоб якось зачепити, хоча картинка в тому ж стилі.

Починається з надзвичайно банальної новели. Спершу персонаж розігрує історію про привидів, а потім виявляється, що привиди справжні. Наступні ганебно порізані, порівняно з оригінальною манґою. Все розгортається за схемою: вилізло Зло, почало вбивати людей і все, фінал. Історії не мають ні кульмінації, ні логічної розв'язки. Дивишся-дивишся і тут хоп - а все вже закінчилось. В Іто є дуже короткі оповідки, але як можна так бездарно їх переповісти - це щось незбагненне. Єдине, що утримує увагу, це улюблені Іто скримери з натуралістичними жахами.

Безсоромно загублено історію про фатальну красуню Томіє (про неї є ціла серія манґи). Вся суть у тому, що це якась потвора, що виглядає, як людина, і розмножується поділом. Тому вона і доводить усіх навколо, щоб її якнайжорстокіше вбили. А тут ні до складу, ні до ладу. Хто? Що? Звідки?

Реально чіпляють тільки "Шари жаху", "Алея", "Місто-гробниця" та "Жінка, що шепоче". Отож, 4 з 20. Ну й окремо стоять дві гумористичні байки про малолітнього чаклуна-невдаху, як традиційна розрядка сміхом. Але в "Колекції жахів" були смішніші.

Чесне слово, краще читайте оригінали.
2 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною
Коментарі:
Поки коментарів нема. Будьте першими - напишіть коментар!

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Нещодавно переглянуті: