Від батька не втечеш - Рецензія до фільму «В ім'я батька» / In the Name of the Father

Оскар - 1994, "Найкращий фільм", номінант

Епіграф: Право — это узкое одеяло на двухспальной кровати, когда ночь холодная, а в кровати — трое. Куда его не натягивай — всё равно кому-то не хватит. к/ф “Вся королівська рать”

Справді, під час перегляду якось несподівано вдарила в голову думка, що і рада б доросла дитинка брехати таткові, що у неї все добре і вона живе праведним і респектабельним життям, а на ділі поїдати марки з кислотою, але лафа закінчується, коли ви з татком раптово опинитеся в одній тюремній камері. Так, синку, ніякого тобі більше приватного життя, і відбій о 10. І тут впору або стати “слухняним хлопчиком”, або вимушено пройти усі стадії дорослішання і сепарації від батьків, які з тих чи інших причин не пройшов на волі. Через відкритий бунт і непослух - до усвідомлення своєї відповідальності, вияву турботи, пошуки прощення і необхідність спокутувати провину. На виході - абсолютно інша людина, вихована у тюрмі, але не тюрмою. Таки рідко кому тюрма робить такий королівський подарунок.

Насправді фільм в основному не про те. Це один із тих випадків, коли життя підкидає такі історії, що і сценариста не треба, але і емоції глядачів часто викликає не стільки фільм як художній витвір, скільки сама по собі історія і усвідомлення того, що усе це сталося насправді. З одного боку, це якось не зовсім справедливо, а з іншого - не можемо ж ми оцінювати фільм безвідносно до реальної історії. Тим більше, що питання, які він підіймає, ще довго лишатимуться актуальними. Тут і обмеження демократичних свобод через загрозу тероризму, його плюси і мінуси, і недосконалість правоохоронної системи через людський фактор, і дискримінація за національною ознакою, і на закуску - приємний правовий прецедент вкупі із думкою про те, що активна частина громади - це сила. Причому, з урахуванням того, що події відносно недавні (1974 р.), і того, що терористична загроза не втрачає актуальності, він - як засторога нинішнім і майбутнім поколінням, які продовжують і будуть продовжувати шукати баланс між безпекою і особистою свободою.

Із плюсів також: прекрасна акторська гра Дей-Льюіса, ідейна складова і робота сценаристів, які доклали руку до того, щоб змалювати персонажів максимально яскравими і такими, яким можна співпереживати.

Із мінусів: загальна шаблонність сценарної схеми (аж ніяк нічого нового не вигадаєш у жанрі судової драми, та все ж іноді таке враження, що ти вже їх усі бачив), а також окремі сцени, які видаються доволі фальшивими, як-от підкреслено емоційний допит свідка адвокаткою (Томпсон) у залі суду, сцена жалоби у виконанні найзапекліших злочинців в’язниці, що раптом усі як один полюбили батька головного героя і ще деякі моменти.

Резюмую: історія на реальних подіях (тим і цікава), за жанром близька до судової драми (але не тільки). Поціновувачам байопіків дивитися однозначно.