Головний герой "Потопу" – якщо куля а лоб, то куля - Рецензія до фільму «Потоп» / The Deluge

Хронологічно історія цього фільму відбувається після подій "Вогнем і Мечем", але Єжи Гофман створив його ще в далекому 1974 році. Стрічка знята на основі однойменного роману Сенкевича "Potop" 1886 року. Це масштабна, майже 5-годинна епопея, яку важко переглянути за один раз. Відчувається важкість класичних фільмів з довжелезними сценами, відчувається відсутність пояснень ким саме є той чи інший персонаж тощо. Потрібно бути уважним, адже пояснення зʼявляються в діалогах героїв.

Загалом у фільмі одна велика сюжетна лінія, яка відбувається на фоні польсько-шведської війни 1655-1660 років. Субʼєктивно, для перегляду цього фільму потрібно бути хоча б мінімально ознайомленим з самим твором "Потоп" або з подіями війни, щоб хоча б якось орієнтуватись у всіх тогочасних військово-політичних інтригах.

У стрічці впізнається стиль Гофмана. Це баталії, великі хоругви, пісні під час маршу. Вже тоді стиль режисера був досить розвиненим, який знову буде дуже виразним 25 років згодом у "Вогнем і Мечем". Проте загалом фільм похмуріший за "Вогнем і мечем", більш зимовий і загалом холодний. Великий акцент зроблений на зброї, фехтуванні, артилерії (історично відомо, що шведи в той час були інноваторами артилерії, але у фільмі це показано трохи інакше), верховій їзді. Виразних героїв, як у "Вогнем і Мечем", тут обмаль, а жартів і поготів. Хоча ми й зустрічаємо тут знайомих пана Заглобу чи Володийовського, то вони радше виглядають, як серйозні захисники Вітчизни, яким на жарти немає часу. Хоча стиль Заглоби тут все-таки дається взнаки (поїсти, порадити (особливо його крінжові поради наприкінці фільму), посміятися).

"Вогнем і Мечем" порівняно з "Потопом" – це досить розважальний динамічний фільм. Глядачу, який звик до reels та міні-серіалів, "Потом" здаватиметься нездоланною 5-годинною каменюкою (2 величезні серії). Тут є сцени по декілька десятків хвилин.

Антагоністи тут шведи і польські сепаратисти. Шведи геть не виразні. Відсутність шведської мови робить їх не загарбниками з півночі, а окремою польською партією. Шведи просто мають модні мушкетерські костюми, тоді як поляки одягнені в тогочасні сарматські вбрання. Інколи шведи вигукують «упсала!»… це якби зняти фільм про англійців та імітувати їхню мову вигуком якогось міста в Англії. Навіть татари, які зʼявляються епізодично і також не використовуючи татарської, виглядають харизматичніше за шведів.

України тут багато, хоча про Україну тут взагалі не згадається. Україна тут це Підгорецький замок, Олесько, можливо якісь інші декорації студії ім. Довженко. Так, власне у створенні стрічки були задіяні ресурси СРСР – це цілі військові відділи для зйомок баталій.

Те, що пережив головний герой Кмічіц, не вкладається в голову. Фільм ніби наголошує на моральних дилемах, з якими доводиться стикатися Кмічицу, але ми не дуже розуміємо, як само він проходить свій катарсис. Натомість фізичний катарсис дуже навіть наявний – це і куля в лоб (дослівно), і підсмажування, і розбита шаблею голова. Минає одна сцена, але наш герой знову скаче, як свіжий огірок. Так і відбувається його катарсис – побили, впав, лікується, побили, впав, лікується і так далі...

А от ще один антагоніст (прошведський сепаратист) принц Boguslaw Radziwill поведінкою і навіть манерою діалогів дуже нагадує Богуна з "Вогнем і Мечем". До речі, деяких акторів з "Потопу" ми зустрінемо 25 років згодом у "Вогнем і Мечем" у досить непередбачуваних ролях.

Або через ідеологічні забобони радянської доби або з інших причин не згадується один з титулів короля Яна Казимира, що він принц Русі.

Щодо музики – це оркестрова музика тієї епохи. Субʼєктивно, вона інколи не підходила для деяких сцен.

6/10 – для всіх, хто цікавиться історією.

Головний герой "Потопу" – якщо куля а лоб, то куля в лоб.