«Не відступати і не здаватися» («No Retreat, No Su - Рецензія до фільму «Не відступати і не здаватися» / No Retreat, No Surrender

Я подивився фільм «Не відступати і не здаватися» («No Retreat, No Surrender» (1986)) 11-го Серпня 2026-го року. З перших кадрів Мене охопило дежавю — цей стан атмосферно посилювався доти, доки завіса Пам’яти не відхилилася і Я Машиною часу моментально перенісся на початок післядощового волого-прохолодного болотистого Суботнього Жовтня 1990-го року (швидше за все це була післяобідньо-передвечорова Субота, 6-го Жовтня 1990-го року, Моя 4-та кляса). Я зі Своїм Другом-сусідом-одноклясником зайшов до Вуличої початкової школи, де в Актовій залі Односельчанин влаштував підпільний Кінотеатр із відеомагнітофоном, Шкільним телевізором і бойовиками та фільмами з бойовими мистецтвами. Отож, оцим забутим фільмом якраз був «Не відступати і не здаватися» («No Retreat, No Surrender» (1986)). Як тільки Я згадав — Мені в обличчя одразу ж ударив цей подвійний дух «Неповторна атмосфера 80-х самої стрічки» + «Безцінна атмосфера нелеґального Шкільного післяобідньо-вечірнього кінотеатру».
Повертаючись до картини «Не відступати і не здаватися» («No Retreat, No Surrender» (1986)) — уявний Брюс Лі одразу ж нагадав уявного Чака Норріса з фільму «Парний удар» («Sidekicks» (1992)). Я позитивно оцінив цей чудовий сюжетний хід і він був першим, ніж у згаданому фільмі з Джонатаном Брендісом (Jonathan Brandis).
Хоча Жана Клода Ван Дамма було незвично мало в постановці, але Його роля запам’яталася. Не тільки запам’яталася, але вельми неґативно-ненависницько засоціювалася з московією — ця підла триклята держава веде таку саму кровожерливо-жорстоко-геноцидно-екоцидну війну супроти України, як московит Іван задоволено з утіхою добивав на ринґу своїх супротивників, будучи впевненим у своїй нездоланності й безкарності. Отой момент, коли Мій улюблений герой Джейсон (Курт МакКінні — Kurt McKinney) викинув і розпластав цю тварюку на долівку за межі ринґу, — Я щасливий переглядав кілька разів та уявляв ганебно-руйнівну поразку путінської московії, а самого кривавого кремлівського карлика-диктатора-пуйла заживо розірваного на дрібні шматки.
Фільм «Не відступати і не здаватися» («No Retreat, No Surrender» (1986)) на 100% дихає 80-ми — ці джинси, футболки, зачіски, музика, побут, манери захоплюють-розчиняють у тому блаженстві, в якому Я розпочинав Своє життя. Джейсон — типовий клясичний еталон-взірець дружби, порядности, вроди, сили, наполегливости, гарного стилю одягу для молоді. Дін (Дейл Джекобі — Dale Jacoby) — типовий клясичний самозакоханий, самовпевнений, амбіційний красень-хвалько, який також завзято працює над собою і знає собі ціну, але розгубив істотну кількість моральних чеснот (до речи, дует-протистояння красенів «Джейсон + Дін» з «Не відступати і не здаватися» («No Retreat, No Surrender» (1986)) дуже нагадує дует-протистояння красенів «Беррі + Ренді» зі стрічки «Парний удар» («Sidekicks» (1992))).
Не можу оминути увагою найкумеднішого й водночас паскудного-заздрісного-ницого-злопам’ятного-мстивого-ненажерливого-безсердечного інтриґанта-заспинника Скотта (Кент Ліпгам — Kent Lipham). Картина виразно змальовує проблему й різні характери персонажів. Тут не має ні таємниць, ні загадок, ні «кучерявих» сюжетних перепитій — все просто й на поверхні.
Враховуючи все вищесказане, 10 балів із 10-ти!
І жодного «за кадром», бо все цілком зрозуміло.