Lilia Omelianenko

Оскар - 2007, "Найкращий фільм", переможець

Не дивіться кіно, яке вам сподобалося, вдруге! Особливо, якщо з першого перегляду минуло років 10! Особливо, якщо воно вам дуже сподобалося! Не варто… Залиште собі в подарунок саме ті емоції, саме ті відчуття. Саме той привіт із минулого від себе десятирічної давності…

Фільм "Відступники" - це ремейк гонконзького бойовика "Подвійна рокировка", що був високо оцінений і здобув популярність, та в силу походження він аж ніяк не міг розраховувати на такі касові збори, які у підсумку продемонстрував нам ремейк. Мартін Скорсезе, будучи любителем досліджень різних кримінальних періодів життя власної країни, доручив сценаристу адаптувати історію під американські реалії, обравши у якості сюжетного тла ірландське мафіозне угруповання. У героя Джека Ніколсона є реальний прототип, хоч мені особисто (і не тільки мені) не зовсім зрозуміло, звідки в ірландського босса, що ненавидить "макаронників", цілком італійське прізвище Костелло. У принципі, якби на протистоянні італійців та ірландців будувався основний сюжет, із цього можна було б вималювати цікаву хохму (на зразок чуток у стилі "Гітлер - єврей”). Але фільм взагалі не про це, тож навіщо воно тут - не зовсім зрозуміло. Особисто мені складно повірити в те, що Скорсезе чи його сценарист подібний момент проморгали, та все ж…

Сюжет, як нам добре відомо, розповідає про двох хлопців. Перший - мафіозний стукач у лавах поліції, другий - коп під прикриттям у лавах мафії. Це абсолютно не спойлер, бо про це пише кожна друга анотація, та і сам фільм цю інформацію виносить в експозицію. На цю основу, немов на шампур, нанизується шашлик із сюжетних поворотів, які просто у хорошому сенсі дезорієнтують всіх навколо. При цьому глядач, знаючи основних фігурантів справи, розуміє, що у авторів могли лишитися тузи в рукаві, і що навіть за поточних умов фінал може бути взагалі яким завгодно. Будь хто з героїв може в будь-який момент переграти будь-кого, адже з точки зору інтелекту, вміння надягати маски та продумувати свої дії на кілька кроків уперед наші персонажі одне одного варті. Тож фінал їх дуелі значною мірою може бути спричинений сторонніми факторами та просто банальним везінням.

Персонажі у фільмі виписані та зіграні доволі яскраво. Основною зіркою тут був, звісно ж, Джек Ніколсон. Манера його Френка видавати псевдофілософські сентенції вперемішку з постійною похабщиною створює образ сильного, та доволі мерзотного мужика, і таким він, вочевидь, і задуманий. Це однозначно не Віто і не Майкл Корлеоне, що зберігали наліт привабливості та харизми і тоді, коли займалися не дуже хорошими речами. Це не М'ясник Білл із “Банд Нью-Йорка”, який має все ж виявляв певну принциповість, в тому числі і стосовно ворогів. Це і не "славний хлопець", убивця-джентльмен середньої руки.

До речі, на роль Френка з самого початку планувався Роберт де Ніро, тож, вочевидь, саме “славного хлопця” Скорсезе і збирався нам показати. Але Джек Ніколсон зробив зовсім іншого героя. Скільки самолюбування і лицемірства, наприклад, у тому, щоб вигрібати данину з кишені небагатого власника магазину, і тут же роздавати його дочці доброчинні подачки "на косметику". Наскільки недоречним виглядає в опері цей недолугий Френк із його такими ж бидло-дівками… Він немов заїхав на п’ять хвилин, щоб осквернити собою вівтар культури і віддати данину стереотипу про те, що всі мафіозі люблять оперу, але при цьому він навіть не буде прикидатися, що це справді так. У нього є інші, більш втішні заняття… Словом, ця квінтесенція огидної харизми, без сумніву, варта глядацької уваги.

Два головні герої також порадували. Колін Салліван у виконанні Деймона - “дуже хороший хлопець”, але при цьому в його хорошості відчувається щось награне і штучне, немовби він постійно дзеркалить опонента і намагається говорити те, що від нього хочуть чути. Недовірливі люди, люди, що звикли рубати правду-матку в очі (такі, як сержант Дігнам у виконанні Марка Уолберга) одразу відловлюють цю фальш, хоч можуть і не зразу розуміти, чим вона викликана. Зате люди самовпевнені, любителі підлеглих-підлиз (такі, як капітан Елербі) не здатні розпізнати тут щось дивне. Останніх, вочевидь, у нашому світі більше, тому цей “актор” стрімко рухається службовою драбиною. І навіть психолог Меделін (Віра Фарміга) не відчуває фальші в своєму коханому бойфренді, бо в неї є одна слабина: вона свято вірить в ідеали, такі як держава та поліція, а також, вочевидь, у один з нав'язаних їй жіночих стереотипів - що для сімейного життя треба шукати "дуже хорошого хлопця". Колін неначе зійшов з рекламного плакату, і ніяка інтуїція психолога, якою вочевидь мала б бути наділена Меделін, не здатна обійти ці стереотипи. Так само добре показна сторона персонажа вдалася ДіКапріо. Він різкий, нервовий, нестриманий, моментами трохи скажений, що виділяє його як цінного помічника для всілякої мафіозної роботи. Таким же самим - жорстким і нестриманим - він виглядає навіть у розмовах зі своїми поліцейськими кураторами.

І тут моя перша претензія: добре зобразивши показну сторону персонажів, нам майже не демонструють непоказну. Яким є справжнє обличчя Біллі Костігана, яке він так прагне собі повернути? Може, він показує себе справжнього в розмовах з Меделін? Але там він теж грає роль - імітує колишнього зека на УДЗ, який не є бандитом, хоч насправді є бандитом (хоч насправді не є бандитом). При цьому, судячи зі слів Костігана, у нього самого не відбувається ніякого розмиття кордонів. Він прекрасно пам'ятає, хто він такий, тільки нам не каже. Із Салліваном ще гірше, бо він взагалі майже ніде не показує і натяку на істинне обличчя. Хто він: жертва Френка чи самостійний вольовий гравець? Яким він був би, якби не був змушений 24 години на добу гратися в доблесного слугу закону? Немає відповіді….

Коротше кажучи, не став Скорсезе глибоко занурюватися в психологічні проблеми героїв, щоб передати увесь жах постійного перебування під таким пресингом. Це подано буквально одним-двома мазками, адже вся увага автора прикута до детективно-трилерної спіралі. І тут би нам зрадіти... Адже раз автор спрямував всю свою енергію сюди, вимів із картини зайві соплі, замів під килимок всілякі рефлексії і зробив справжнє, динамічне, напружене, по-хорошому міцне "чоловіче" кіно, то із сценарієм все ж має бути добре, чи не так?

А виявилось, що не так. У намаганнях створити жорсткий та напружений триллер-детектив сценарист чомусь періодично почав забувати про здоровий глузд, сподіваючись, що атмосфера відволіче глядача від споглядання всіх сюжетних дивовиж і нестиковок. І якщо, наприклад, в “Авіаторі” того ж Скорсезе всілякі неправдоподібні речі грали на вимальовування образу головного героя, а це і було основною задачею фільму, то у “Відступниках”, які у нас все ж більше не про персонажів, а про цілісну історію, воно так не працює.

Нелогічності, натяжки та умовності наповнюють мало не кожен кадр цієї кінокартини.
Робота поліції чомусь виписана як постійні крики, мати-перемати та дешеві понти на адресу одне одного, а “робота” мафії - як пафосні беззмістовні монологи її босса, і це все покликано прикривати відсутність адекватного бекграунду. При цьому помітно, що нам намагаються детально розжовувати те, що відбувається, та водночас не заглиблюватись у деталі, щоб ми не задавали зайвих питань. Особисто у мене так і сталося під час першого перегляду, але вдруге, знаючи основні твісти, я почала звертати більше уваги на логіку оповіді, і стало зрозуміло, що у деяких моментах сюжет просто розсипається під вантажем власних кінематографічних умовностей. Не те щоб зазвичай це колись когось тривожило у голлівудських бойовиках на зразок “Форсажа”, але для оскарівського кіно, яке отримало чотири нагороди, в тому числі за найкращий адаптований сценарій, це якось трохи… І взагалі, ми тут говоримо про Мартіна Скорсезе, видатного режисера, кінематографічного патріарха, що у своїх більш ранніх роботах якось все ж обходився без відвертих сценарних дурниць...

Резюмую: захоплююче, динамічне, прекрасно поставлене і зігране, напружене, шикарне кіно, над яким краще довго не думати. А ще краще - не думати взагалі.

*******************
P.S. Для бажаючих приводжу власний топ-10 сценарних нелогічностей, натяжок, запитань і просто дурниць кінокартини “Відступники”. Це те, що одразу спало на думку, бо насправді їх там більше.

Нижче у нас відверті СПОЙЛЕРИ, тож тим, хто не дивився, краще не читати.

******************************

10. Навіщо було підписувати конверт?
Ні, я розумію, навіщо це було потрібно зі сценарної точки зору. Конверт, що опинився у потрібному місці на очах у потрібної людини, став черговим сюжетним тригером. Але як щодо банальної логіки? Члени мафіозної банди пишуть своєму боссу персональні дані, які він від них вимагає, складають у конверт, який не заклеюється і передається особисто в руки. З якою метою його підписувати? Загадка та й годі…

9. Чому Біллі Костіган і Колін Салліван так і не дізналися, що мали стосунки з однією і тією ж жінкою?
Справді, два законспіровані агенти - і їх куратори не потрудилися перевірити ближнє коло спілкування? Ні мафія, ні поліція так і не зацікавилися цим фактом? А взагалі з точки зору мафії воно як, нормально, що член їх банди ходить до ПОЛІЦЕЙСЬКОГО психолога? Це взагалі нікого не стривожило? Вочевидь, Френк Костелло - дуже довірлива людина… але про це трохи згодом.

8. Чому Костіган на рівному місці повірив Саллівану, що подзвонив йому з телефона покійного капітана, замість того, щоб знайти Дігнама, якому він довіряв?
Капітан, куратор Біллі Костігана, помирає. Розумний та обережний Біллі, який знає, що у поліції завівся кріт, взяв та і повірив першому-ліпшому копу? І взагалі, невже він не мав інструкцій на подібний випадок? Явок? Паролів? Та і сержант Дігнам демонструє зразок відповідальної кураторської поведінки: замість того, щоб вийти на свого агента і пояснити, кому і як він тепер звітує, мовчки іде “у відпустку”, вочевидь, сподіваючись, що воно якось само...

7. Чому начальство так і не запідозрило Саллівана, що постійно комусь дзвонив?
Ви - керівник відділку. Ваш полісмен приходить на таємну операцію. Дізнається її суть. І тут же при вас дзвонить таткові, щоб сказати, що на вечерю сьогодні не прийде. Нікому не дивно? Мені от дивно...

6. Як Френк Костелло міг бути інформатором ФБР?
Я розумію, що Френка списали з мафіозо на прізвище Балджер, який справді був інформатором ФБР. Але Балджер, судячи з усього, зливав інформацію про конкурентів, вбиваючи одним пострілом двох зайців: і розчищав собі поле для роботи, і добивався, щоб федерали його не чіпали. А чого добивався екранний Френк Костелло, коли періодично здавав ФБР СВОЇХ людей? І чому боси ФБР погодилися регулярно ловити всіляких дрібних хлопців, замість того, щоб один раз заарештувати одного крупного злочинця, за якого одразу світять і медалі, і нагороди, і просування по службі? Вся ця ситуація виглядала б нормально, якби сценарист додав у свій витвір один маленький факт: Френк, мовляв, не просто ФБР інформував, але дехто з федералів ще і сидів у нього “на зарплаті”. І все, не було б питань!

5. Чому Френк ризикнув наблизити до себе колишнього копа? У нього людей мало?
Ви - Френк, мафіозний босс. Знаєте одного хлопця, якого хотіли б узяти в банду, але от біда: він вчився в поліцейській академії, та і взагалі, є підозра, що може бути копом. Давайте влаштуємо йому перевірку: будемо бити по пораненій руці і кричати “Присягнися, що ти не коп!”. І якщо він скаже, що ні - він пройшов випробування! Можна брати! Цікаво, як Френк дожив до такого похилого віку?

4. У чому був чудовий план Костігана по арешту Саллівана?
Ви - Біллі Костіган. Ви знаєте, що Салліван - зрадник і маєте купу доказів, які ви можете послати кому завгодно і оприлюднити яким завгодно чином. При цьому ви підозрюєте, що зрадник Салліван міг знищити докази того, що ви законспірований коп, і для першого-ліпшого рядового полісмена ви, ймовірно - просто член мафіозної банди. Що ви будете робити? Правильно, виловіть Саллівана і приставте пістолет йому до скроні, а потім викличте анонімно поліцію, щоб ті, хто приїде на виклик, мали всі можливості та шанси пристрелити вас у рамках звільнення заручника.

3. Чому Біллі не дав Френку свої дані?
Нам неодноразово дають зрозуміти, що у Біллі справжнє ім’я та прізвище, і всі “компроментуючі” факти його біографії загальновідомі. Що нового може дізнатися мафія із даних про номер його соціального страхування? Чи нам хочуть сказати, що глибоко законспірований агент поліції отримував офіційну “білу” зарплату та пенсійні виплати, щоб про таємну місію Біллі знав кожен член поліцейської бухгалтерії, всі співробітники податкової та пенсійного фонду? Ого який рівень таємності!

2. Чому копи доручають шукати крота Саллівану, замість того, щоб залучити до перевірки когось стороннього?
Ви - керівник відділу поліції. У вас у відділі завівся “кріт”. Кому ви доручите його пошук? Правильно: одному із членів цього відділу. Він і колег буде всіх ефективно перевіряти, він же апріорі не може нікому симпатизувати і ні з ким дружити. Та і взагалі, не може ж він сам виявитися “кротом”, будучи членом відділу, в якому є “кріт”?
А на ділі, підозрюю, у таких випадках до роботи залучають відділ внутрішніх розслідувань, або ж якихось сторонніх товаришів, які не знайомі з тими, кого перевіряють, не мають конфлікту інтересів і не причетні до ситуації.

1. Чому Френк проморгав, що Біллі - кріт?
Ви - Френк Костелло. У вашій банді завівся кріт. Зливи інформації почалися одразу після того, як у ній з’явився новенький Біллі Костіган, який був стажером у поліції, і щодо нього була підозра, що він може бути копом. А ще Біллі, на відміну від решти членів банди, не дав свої персональні дані на вимогу босса. Що ж робити з цим підозрілим типом? Простежити за ним? Прослухати його телефон? Катувати, доки не розколеться? Чи може просто пристрелити “для проформи”? Та ні, краще дати йому зрозуміти, що йому не довіряють, а потім перевірити дезінформацією. От тільки є одне але: якщо дезінформація спрацьовує, то значить тестована людина - справді зрадник. Але якщо вона НЕ спрацьовує, це НЕ означає, що людина НЕ МОЖЕ бути зрадником. Але мафіозний бос солідного віку не знає і не розуміє таких простих істин. Ще раз: а як Френк дожив до такого похилого віку?

Отакий от топ. Щось із цього - просто сценарні натяжки. Але пункти з першого по третій - велетенські діромахи, які, як на мене, очевидні навіть для людини, яка ніколи не мала стосунку ні до поліцейської роботи, ні до криміналу.
3 з 3 користувачів вважає цю рецензію корисною
Коментарі:
makalu 5/10
"Не дивіться кіно, яке вам сподобалося, вдруге! Особливо, якщо з першого перегляду минуло років 10!"

Влучно! :) Такі ж емоції були. Хоча це правило не завжди працює.

Кіно не змінюється. А ми, та наше сприйняття їх — так. :)
1  
Lilia Omelianenko 6/10
Так і є. Кіно не змінюється, а ми дорослішаємо і, як правило, розвиваємося, тож те, що сподобалося у 20 років, має всі шанси не сподобатися у 30.

А буває навпаки, що ностальгія за пережитими вперше емоціями настільки сильна, що можна дивитися кіно і десятки разів, і продовжувати виправдовувати будь-які його огріхи (так часто виходить із тим, що справило сильне враження в дитинстві).

Словом, мозок - цікава штука))
2  

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Нещодавно переглянуті: