Про пошук свого місця у світі - Рецензія до фільму «Чотириноге маля» / Babe

Оскар - 1996, "Найкращий фільм", номінант

Епіграф: “Вам знакомо выражение «выше головы не прыгнешь»? Это заблуждение. Человек может всё.” Н.Тесла, к/ф “Престиж

Мила і по-дитячому наївно-зворушлива історія про поросятко, яке змінило свою долю, довело, що іноді варто тільки захотіти, і що ввічливістю і добротою можна добитися значно більшого, ніж агресією.

Із плюсів: Кінокартина приваблює оригінальною на той момент ідеєю і реалізацією, завдяки якій фактично перетворюється на таку собі екранізацію анти-Оруелла із незмінно розумним, але дуже хорошим головним героєм. Фільм населений персонажами, за якими цікаво спостерігати і створює свій власний унікальний світ “інтелектуальних тварин”, у якому, знову ж таки, цікаво розбиратися і розставляти все по місцях.

Фільм задіває емоційні струнки глядача за допомогою, здавалося б, простих прийомів, але практика показує, що найпростіше часто буває і найефективнішим.

Загалом, кінокартина також виділяється із когорти інших сімейних кіно, які вчать розумному, доброму і вічному, вибраною формою, тож авторів слід похвалити за новаторський підхід і його вдалу реалізацію.

Із мінусів: Ідейна складова, як на мене - найполемічніша частина фільму. Зрозуміло, що фільм метафорично зображує взаємини у людському суспільстві, але навіть у такому контексті він має проблеми із посилом. Чи може кожен стати ким захоче, варто тільки захотіти? Ну ідея хороша, і теоретично відповідь “так”, але практично - “ні”, бо базові умови ніхто не відміняв. Людина без таланту може добитися успіху хіба шляхом тяжкої праці, і то не факт, що “стрибне вище голови”, але у фільмі нам не показують і цього.

Зате нам демонструють інше - що головний герой знаходить новий підхід до справи, обхідний шлях, якого до нього ніхто не бачив і який допомагає йому добитися успіху. Начебто непогано звучить. Але знов-таки, на ділі ми маємо, що спершу маленьке поросятко вдало працює через особисте знайомство і симпатію з боку тих, із ким він “працює”. А коли йому доводиться мати справу уже із незнайомими йому тваринами, на допомогу приходить сценарій, який на ходу генерує універсальний “пароль” для подальшої роботи. А в житті зазвичай так не буває. Недостатньо бути милим і маленьким, треба володіти необхідними навиками для роботи, а головний герой їх не має, причому саме через свої “базові кондиції”. Тож, стверджуючи, що “кожен може стати, ким захоче”, фільм сам же собі і суперечить.

Спостерігаються проблеми із мотивацією героїв, які без видимих або названих причин міняють позицію. Тут хтось упевнений, що головний герой лізе не в своє діло - а тут він уже сам кидається йому допомагати. Тут головний герой ображений на хазяїна - а тут уже робить те, що хазяїн хоче… Таких моментів у фільмі вистачає.

Окремим мінусом слід також виділити закадровий голос, який всіляко пояснює усе, що відбувається на екрані, навіть цілком очевидне, тож виглядає зайвим. А краще б пояснив щось із того, про що я писала вище.

Резюмую: фільм призначений не просто для “сімейного перегляду”, а скоріше для найменших глядачів. І не те щоб він поганий, він цікавий і самобутній, але номінація на “Оскар” мене особисто поставила у глухий кут.