Боягузливий богатир - Рецензія до фільму «Микита Кожум’яка» / The Dragon Spell

Українська анімація відома своїми короткометражками. Принаймні, наші аніматори добре знані на конкурсах. А як з повним метром? Дійсно вдалі приклади ми маємо, як-от "Віктор_робот". "Микита Кожум'яка", що вийшов у 2016, здавалося, відкриє українську анімацію Заходу. Та чи вдалося? На жаль, ні, бо правилом "чужого навчайтесь і свого не цурайтесь" творці знехтували. Історія про маленького богатиря виявилася згладженою, беззубою казкою ніби про Русь-Україну, а насправді про все, крім неї.

Неодмінно знайдуться ті, хто напишуть "Ой, а ми ходили, нам так сподобалось, всі сміялись". Так, "Кожум'яка" може веселити. Його навіть можна поставити в один ряд з багатьма зарубіжними мультфільмами. Та це не автоматичний знак якості, бо 3D-мультфільмів величезна кількість. Україна вийшла на їхній ринок пізно і нашим аніматорам належить не проходити слід-у-слід 20-ирічний шлях США чи Франції, а видавати конкурентноспроможний уже зараз продукт. І не виправдовуватись, що "ми ж тільки-но починаємо". Бо вчитися давно є в кого, головне обрати хороший приклад.

"Микита Кожум'яка" технічно та морально застарілий. Вийшов би він у році 2004, можна було б сказати, що наші аніматори вчасно наслідують "Шрека". Але ж "Кожум'яка" вийшов у 2016! А графіка та сюжет ті самі, що в незліченного епігонства за "Шреком" з позаминулого десятиліття.

"Кожум'яку" дуже хотіли зробити зрозумілим західній авдиторії. Та в гонитві за цим склали прісну казочку, в якій від української культури лише імена декотрих героїв. Сам Микита живе в середньостатистичній оселі "під старовину", котру однаково можна назвати хоч українською, хоч китайською. В чарівника Данила є учень, маленький балакучий кажан. Якого звуть... Едді! Подружка головного героя іменує себе Роккі. Добре хоч це не її справжнє ім'я, бо вона таки Роксолана. Ну а її білку звуть... Камікадзе. Тобто, Камі. Спроба залучити ще й японських глядачів? Чому ж тоді головний герой не Джонні чи Біллі? А, стоп. В зарубіжному прокаті ж він Нік Теннер. Нік! А ще сюди додали троля Татя. Не чугайстра, не просто якогось умовного монстра, а скандинавську почвару. Оцей інтернаціоналізм робить "Кожум'яку" тим середньоарифметичним твором, що призначений для всіх, але від усіх однаково віддалений.

Зрозуміло, чому головний герой тут не богатир Кирило, а його син Микита. Богатир дорослий, а фільм для дітей потребує і героя десь того ж віку. Та його пригода теж стає жертвою спроби вгодити всім. У центрі сюжету пошуки чарівної квітки, яка потрібна відьмі, щоб оживити дракона. Можна зрозуміти, що це квітка папороті. Ось він, український колорит, скільки забобонів і бувальщин є про цю рослину! Та попри сподівання, квітка папороті виявляється просто приводом показати найбанальнішу сцену з тимчасовим тріумфом лиходійки. Весь сюжет - це збірка найнудніших кліше. Їх так багато, що це дійсно може розсмішити. Хлопчик, який хоче бути героєм, аж із шкури лізе. Дівчинка-хуліганка. Кумедні звірята-компаньйони. Старший брат-лоботряс. Чаклун-недоук. Лиходійка, що все регоче "ахххахааа, яка я зла!". І жодних, нуль відсотків, хоч спроб це обіграти не те що сучасно, а за правилами українських, дідько, народних казок!

"Шрек", "Історія іграшок", "Корпорація монстрів" завоювали славу не просто тому, що використовували шаблони казок. Вони прославились, бо перевернули казку, пішли наперекір всім відомим шляхам. Як той богатир, що їде куди "голову покладеш і коня загубиш". "Моана", "Коко" тріумфували, бо звернулися до екзотики, до невідомих пересічним глядачам культур. І українська - це теж екзотика для Заходу, скарбниця чогось небаченого, але привабливого. А творцям "Кожум'яки" забракло сміливості зробити хоч найменший ризик, хоч мізерний крок у розкриття нас світові. Бо... бо що? Діти в Америці не зрозуміють? Гадаю, зрозуміли б, адже казки, звичаї, повір'я - це та мова, якою всі ми опановуємо дітьми ще до того, як виходимо у "великий світ".

Цей мультфільм, як та шкура дракона, що висить у Кирила в хаті. Ніби все на місці, а всередині порожня. Як заспиртований безбарвний зразок, який можна розглядати з усіх боків, навіть визнати непоганим прикладом з-поміж численних копій, але одного там не знайдеш ніколи - життя.