Ах, нечистий! Ошукав! - Рецензія до фільму «Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке» / Infernal Guidon, or Cossack Christmas

З українського фентезі це мабуть один з лідерів за популярністю. І водночас загальне враження від нього, як від банального анекдоту, який вам розказує давній знайомий. Щоб не образити, можна і похвалити, але це буде нещиро.

Зняти казку було вдалим рішенням, адже казка дозволяє виправдати багато умовностей. І з зав'язкою "Пекельна хоругва" розкішно справляється. На кшталт біблійної історії про Йова, святий Петро і Чорт влаштовують експеримент: чи вибереться козак з самого пекла? А відповідно - жити чи загинути всьому козацтву, що допекло нечистій силі далі нікуди. Фільм обігрує класичну казкову історію про "віддай те, чого в себе вдома не знаєш". Козакам до пекла зась, тож Чорт не був би Чортом, не знайди він лазівку. В результаті козак Семен опиняється в пеклі, де отримує непосильне, здавалося б, завдання, щоб точно не втік, - виховати малих чортенят. Проте чого Чорт недооцінив, то це козацької педагогіки...

Із основою сюжету загалом усе добре, він поєднує багато впізнаваних історій несподіваним чином. Козак проявляє кмітливість, Чорт пакостить, а на світі Божому батьки шукають Семена. Не буде спойлером сказати, що Семен самовпевнений, винахідливий і втілює все, чого ми очікуємо від козаків. І своїм гарним прикладом залучає чортенят на бік добра, що вони аж стають під ту саму "Пекельну хоругву", аби гуртом побити батька. Решта ж козаків справляють враження не вельми приємне. Ні, то не ліричний воїн-поет Мамай з народних картин. Не розбишакуватий, проте сміливий, справедливий Василь з "Пропалої грамоти". Тутешні козаки - це галасливе збіговисько, які навіть не герої. Це статисти, яким чомусь сказали говорити репліки, та не дали тексту. Ось вони і викручуються, вигадуючи на ходу абищо. Отож, ворожка чи домовик, чи чортеня, чи шинкар викликають симпатію, а козаки ні.

Якщо добро в цій казці чітко окреслене в особі Семена, то зло в особі Чорта намагається виглядати грізним, а виходить нікчемним. Так, Чорт регулярно кричить замогильним голосом і підмовляє то польського короля, то московського царя, то турецького султана на війну з козаками. Проте в спілкуванні з Семеном і особливо - особливо - своєю дружиною-відьмою, він боягузливий тюхтій. В нього є прислужники, упир і вовкулака, що не мають ніякого значення і так само карикатурно безпомічні. Фактично реальну силу мають різні закляття й прокльони, а не злі персонажі.

"Пекельна хоругва" дуже театральна. Декорації та спецефекти ріжуть око своєю штучністю. Багато персонажів очевидно вклеєні на фони. Місцями спецефекти дійсно вдалі, наприклад, коли прозорі янголи спускаються забрати душі загиблих козаків. Але це приємний виняток на фоні простецького монтажу, який під силу перевершити будь-якому середньостатистичному блогеру з YouTube. Акторська гра головних персонажів, хоч її критикують, в мене великих нарікань не викликала. В казці допустимий, а то й бажаний наліт нереальності. Але якщо акторська гра Семена чи його батька Михтода - це наліт, то спецефекти - то обліплювання густим товстим шаром, від якого фільм сам стає, як той перемазаний дьогтем Чорт.

Фільм веселий, хоча не позбавлений вади багатьох історій про українське село: обов'язково, сто пудів мусять бути бородаті жарти про скупого євrея-шинкаря. А ще хребтом усього фільму тягнуться нагадування як же страждають чоловіки під гнітом дружин і тещ. І це без кінця-краю, то з вуст святого Петра, то Чорта, то козаків. Раз-два може бути смішно, але потім лишається закочувати очі й казати "о ні, знову". Так, шкільна література привчила нас, що українська жінка - це або Мотря "серце з перцем", або тиха безвільна Мелашка. Але в фільмі виходить якась уже що не жінка, то "Венера в хутрах" нашого тимчасово львів'янина Леопольда Мазоха.

Кульмінація є еталоном "deus ex machina", буквально різдвяним дивом. Бодай згадка природи цього явища зробила б ситуацію логічною. Бог допоміг чи святий Петро, але ж ні, диво робиться якось саме собою, вороги козаків розсипаються на попіл силою сценарного свавілля. Якщо ворогів так легко подолати, то вони не страшні. Цьому не передують які-небудь важкі приготування, так стається лише тому, що треба було вкластися в хронометраж.

Там, де "Пекельна хоругва" слідує казковим правилам, вона вдала. Але там, де від них відходить, починає незграбно спотикатися. Вона блукає у власному пеклі стереотипів, і заводить свій сюжет зайвою лінією про війну в глухий кут. Звідки буквальне диво виявилося єдиним виходом. В усякому разі фільм все ж доносить, що сміливість і доброта сильніші за підступність і розбрат. Хоча він часто виглядає аматорським, задоволення місцями таки приносить. Але робити це можна якісніше і тонше, як засвідчив, наприклад, "Чорний козак". Звичайно, така ніша вітчизняного кіно теж мусить бути заповнена. Та вона аж ніяк не повинна слугувати взірцем.