8/10 Когнітивне спотворення

Попередження: рецензія містить спойлери

Оскар - 2008, "Найкращий фільм", номінант

Режисер Джо Райт у моїх очах завжди був таким доволі міцним, але все ж ремесленником, а не творцем. Його “Гордість та упередження” 2005 року зробила класичний роман Джейн Остін більш сучасним та зрозумілим широкій публіці, особливо американській, але викликала різного роду плювання з боку прихильників роману, які відзначали відсутність духу роману та аутентичності в екранізації Райта та спотворення класичних образів. Його “Анна Кареніна” викликала прихильну реакцію американської та британської публіки і притягувала цікавою “сценічною” постановкою, але переважно не сподобалася співвітчизникам Льва Толстого, і взагалі, тим, хто читав роман, так і залишившись для них беззмістовною нарізкою замальовок. Можна ще згадати добре поставлену, але доволі вторинну з точки зору ідеї “Ханну”. Після перегляду цього всього мені, було доволі важко ставитися до творчості Джо Райта об’єктивно, але довелося якось себе змусити.

І ось перед нами драма “Спокута” із майже незмінними для Райта Кірою Найтлі та Сіршею Ронан у головних ролях. Поставлена вона також за літературним джерелом, однойменним романом Ієна Мак’юена. Його я не читала, і може це випадковий збіг, та дана кіноадаптація зайшла мені набагато краще за решту фільмів Райта. Більше того, перша третина фільму здалася мені майже бездоганною.

Тут були і невимушені світські бесіди, покликані донести до нас необхідну експозицію, і зображення почуттів героїв із застосуванням переважно невербальних засобів виразності, і двозначна поведінка як показник їх внутрішніх суперечностей. За допомогою зображення одних і тих самих сцен із різних кутів зору ми мали змогу зрозуміти просто і водночас складну думку: когнітивне спотворення “нє дрємлєт”, або ж, простіше кажучи, все може бути не тим, чим здається. Особливо там, де є закоханість без відповіді та бурхлива уява.

Найцікавіше, що версія подій, яку, вочевидь, зобразила доросла письменниця Брайоні у своїй книзі, теж може бути вигадкою чи фантазією літератора. Чи було насправді згвалтування, чи просто неповнолітня дівчинка Лола прикрила таким чином свої походеньки? Якщо було, то хто це був, і чи знала Лола, хто саме це був? Моя версія така, що руденька просто хотіла розважитися і випробувати свою привабливість, а дорослий чоловік, що їй подобався, сприйняв це як запрошення. Коли ж вийшло недобре, Лола відчула свою провину, бо, як часто буває у жінок, думала, що це вона себе не так повела і взагалі спровокувала. Та водночас цей чоловік їй подобався, так само, як і його гроші, і його соціальний статус, тож вона не могла допустити, щоб його засудили... Але знову ж таки, ми знаємо про цю ситуацію виключно за версією Брайоні, а у неї все ж бурхлива фантазія.

Тема спокути проходить червоною ниткою через увесь фільм, хоч із першого погляду і не очевидно, наскільки. Брайоні хоче спокутувати провину перед сестрою, але нічого не може для неї зробити, тож поринає у сферу фантазій, щоб хоч так виправити скоєне. Так, звісно, ще вона обирає жертовну роботу і, вочевидь, самотнє життя, та водночас стає відомою письменницею, що не так уже й погано. У її виконанні ця сама спокута у якийсь момент перетворюється на замилування власною драмою та стражданнями.
В той же час Роббі іде спокутувати в очах суспільства свою "провину", бо більше нічого йому не лишається.ї. Лола хоче спокутувати свою "провину" перед Полом, якого, імовірно, "довела" до згвалтування, тому не віддає його під суд. Водночас вона хоче, щоб він спокутував свою провину перед нею шляхом одруження. І цілком очевидно, що найдужче і найглибше страждають невинні люди, спокутуючи свої вигадані кимось провини. Спокута ж справді винних людей виходить дещо помороченою… Але, в кінці-кінців, назва фільму лише озвучила нам його основну тему, але аж ніяк не обіцяла встановлення справедливості в кінці...

Головна героїня Брайоні чимось нагадала мені героїню роману Джейн Остін "Нортенгемське абатство". Спільність між цими на перший погляд доволі різними дівчатами - у наявності бурхливої фантазії, яка явно присутня від природи, плюс помножена на читання романів в одному випадку, і письменницьку творчість - в іншому. І в обох випадках фантазія запускає цикл спотвореного сприйняття, що призводить до певних наслідків. Тільки якщо героїня Остін у принципі нічого фатального зробити не встигає, тож їй достатньо лиш трохи подорослішати, то для Брайоні це вже не варіант, бо змінити вже нічого не можна.

І навіть у своїй письменницькій спокуті Брайоні все ж лишається доволі-таки екзальтованою особистістю. Адже, як би там не було, а Друга Світова війна впливала на долі людей набагато сильніше, ніж необдумані вчинки маленької дівчинки. Все ж у цій історії не простежується прямого зв'язку між тим, у яку ситуацію поставила Брайоні свою сестру та її коханого, та тим, який фінал їх спіткав. Вони могли б щасливо прожити разом років зо три, але війна все одно внесла б свої корективи, і якими б вони були, ніхто не знає, тож навряд чи доречно брати на себе всю глибину провину, приписуючи собі роль вершителя людських доль.

Із мінусів: після першої, доволі-таки напруженої і навіть трошки триллерної частини, у якій всі ходять собі та говорять, але явно відчувається наближення якоїсь біди, воєнні поневіряння рядового Роббі моментами починають виглядати провисанням по темпу оповіді. Немовби режисер взяв прописану в сценарії сцену і подвоїв за часом, щоб у деталях розжувати відчуття героїв. Ближче до кінця він збирається з духом і намагається знов зловити темп і ритм, але дух першої третини вже не повернути.

Є деякі дріб'язкові претензії за сюжетом. Наприклад, здається мені, що Сесілія могла б і дужче поборотися за Роббі, і для цього, наприклад, просто піти і поговорити з власною сестрою та пояснити їй їхні взаємні почуття. Так, можливо Сі не побачила прямого зв'язку між деякими очевидними для глядача речами, та все ж можна було хоч спробувати…

Ну і якщо говорити про акторські роботи, то слід зазначити, що актриса, що грала Брайоні у віці 18 років, була б може і непоганою, але на фоні 13-річної Сірші Ронан вона просто ніяка.

Резюмую: хороший фільм, у якому досить грамотно змішані різні жанри, що робить його презентабельним для доволі широкої аудиторії. При цьому вони ще і взаємно компенсуються: автори не дають розгулятися ні сопливій мелодрамі, ні масштабним батальним сценам, ні драматичним рефлексіям, вони залишаються грамотно дозованими складовими цього доволі цікавого кінематографічного коктейлю.

2 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною
Коментарі:
Поки коментарів нема. Будьте першими - напишіть коментар!

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Нещодавно переглянуті: