Я чув ти фарбуєш будинки - Рецензія до фільму «Ірландець» / The Irishman

Фільм «Ірландець» заснований на біографічній книзі Чарльза Брандта «Я чув, ти фарбуєш будинки» (що ганстерською мовою означало людину, яка займається замовними вбивствами) і розповідає про життя Френка Ширана на прізвисько «Ірландець». Френк - ветеран в'єтнамської війни, далекобійник, який після знайомства з авторитетом гангстерського світу Расселом Буфаліно, стає кілером. Кримінальна сім'я отримує постійну «фінансову допомогу» від американського лідера профспілок Джиммі Гоффи. Френка, відомого старанністю у справі, направляють до Гоффи, для нагляду і виконання деяких завдань.

«Ірландець» - міцно збитий фільм старого класичного зразка кінематографа. Події тут розвиваються неспішно, автор намагається зачепити і показати глядачеві кожну деталь, що стосується головної ідеї оповіді. Примітно й те, що тут немає нав'язаних сучасними тенденціями нетрадиційних статевих стосунків, недоречної расової переваги пригноблюваної сторони чи фемінізації персонажів. Усе витримано в сценарних необхідностях, що дало змогу режисерові повноцінно реалізувати свої ідеї.

Лиш нещодавно Мартін Скорсезе критично відгукувався про жанр коміксу в кінематографі, про його засилля і перманентну експансію. І як підсумок представив власний фільм у такому вигляді, в якому бажав би бачити кінематограф як такий - як мистецтво, як кропітку роботу над сценарієм, режисурою, акторською грою. На головні ролі «Ірландця» Скорсезе бере трійцю гангстерського кіно, що вже стала класичною: Роберта Де Ніро, Аль Пачіно, Джо Пеші.

Актори в «Ірландці» відіграють майстерно, переконливо, відмінно вживаючись у свої, колись звичні ролі. Однак вік дається взнаки. Навіть омолоджені спеціальною графічною технологією головні актори виглядають втомленими і застарими для гангстерських справ. Безумовно, кожному з них - чи то Пеші, Пачіно, чи то Де Ніро - чудово б підійшла роль такого собі «Хрещеного батька», але не моложавих «реґіме» або імпульсивних кар'єристів. У цьому плані найвдаліше в роль вписався Джо Пеші, який якраз таки і вдає із себе одного з авторитетних голів мафії.

Сама назва фільму Скорсезе вводить в оману. Чому посприяла і рекламна кампанія картини. Від «Ірландця» очікували здебільшого героїчної пригоди - в традиційному розумінні - зльоту і падіння головного героя, найманого вбивці. Але режисер намагається охопити цілу історичну епоху, включно з профспілками, президентом, прокурором і всюдисущою всесильною, але «правильною» мафією. Через це глядач може загубитися в сюжеті, особливо якщо не знайомий з історичною відповідністю. Хоча таке рішення Мартіна Скорсезе логічне і виправдовується сюжетом, де в одній із фінальних сцен головний герой розуміє, що покоління змінюються разом із кумирами і те, що раніше здавалося важливим, відходить у минуле разом із ним, а те, що справді має позачасову цінність, так і лишається цінним і, на жаль, часто навіть не набутим.

«Ірландець» - фільм не зовсім розважальний і орієнтований переважно на вузьку аудиторію. По-перше, на тих, хто виріс на гангстерських фільмах або добре знайомий з цією тематикою, по-друге, на тих, хто цінує глибокі, витончено зроблені кінокартини, і, по-третє, на тих, для кого історія з Кеннеді і Гоффа досі залишаються колишньою дійсністю, а не всього лише маленькою частиною забутої історії.