Кирило Смаль

Дешеві екранізації творів Кінга виконують як мінімум одну важливу функцію. Вони освіжають у пам‘яті сюжет оригіналу. Ось і Салимове лігво отримало свій стислий переказ, який не разкриває потенціал роману, але мозок сам домальовує глибину, про яку фільм не турбується.

Можна не чекати, що місто буде головним героєм з усіма його різноманітними мешканцями та власним похмурим настроєм. Місце дії вибудовує тільки контури атмосфери. Одні й ті самі обличчя переміщаються по бідненьких локаціях. Лігво сприймається скоріш за село, а не повноцінне місто.

Все стає веселіше, коли з‘являється леветуююча фігура зниклого хлопчика. Вже з цієї моторошної сцени стає зрозуміло, що з демонстрацією центрального зла тут все на рівні. Грим упирів якщо не реалістичний, то точно вражаючий.

Мінімальний бюджет використали з розумом і дотримувалися побудови мізансцен у стилі горорів 30-40их років. Це не стилізація, а саме методика постановки. Чекати креативнішого рішення від телевізійного двохсерійника точно не варто.

Мінусів тут вдосталь, і фільм можна сміливо називати провальним. Я ж не стану, бо 3 години минули не без задоволення. Світи Кінга настільки переконливі, що їхня частка пробивається навіть у посередньому кіно. Та й старість їм дуже пасує.
1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
Коментарі:
Поки коментарів нема. Будьте першими - напишіть коментар!

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Нещодавно переглянуті: