Показуючи дочкам на лелеку в небі, Назарет Манукян і подумати не міг, що він скоро пропаде, як і ця птиця. Перша Світова Війна внесла в життя вірмен метушню і нещастя. Після атаки турків на рідне місто Манукяна, чоловік виявляється далеко від сім’ї, не знаючи навіть, де його дружина і дочки. Через роки геноциду, блукач починає шукати своїх рідних, не знаючи, чи живі вони чи ні.
Сандра повертається на роботу після тривалого лікарняного. Керівники підприємства з виробництва сонячних батарей, помітили, що її відсутність ніяк не вплинула на продуктивність праці. Тому Сандру можна безболісно скоротити, і виплатити чинним робітникам премію в розмірі тисячі євро на людину. Сплата премії залежить від згоди працівників на звільнення Сандри, згода з'ясовується найдемократичнішим способом - голосуванням. Тільки двоє колег Сандри проти її звільнення. Решта безкорисливо вибирають гроші. Сандра не згідна з підсумками голосування, і домагається повторної процедури. Для того, щоб змінити думку колег у неї є два дні, і одна ніч...
За брежнєвської доби Андрій Філіпов був одним з найвідоміших диригентів СРСР та керував славнозвісним оркестром Великого театру. Але після того, як він не схотів звільняти з роботи музикантів, через їх єврейське походження, його самого було звільнено у самий розквіт слави. Тридцять років потому він все ще працює в Великому, але тепер він...прибиральник! Одного вечора Андрій допізна прибирав у кабінеті директора театру та випадково натрапив на лист, в якому йшлося про запрошення оркестру Великого театру на гастролі до Парижу. Раптом, Андрієві спала на думку геніальна ідея: а чом би не об’єднати старих друзів-музик, що перебиваються з хліба на воду, та не майнути у Париж, видавши себе за оркестр Великого? Нарешті, з’явилася довгоочікувана можливість взяти реванш за роки мовчання.
Існує японська притча про трьох мавп. Одна з них закриває лапками свої очі, інша - вуха, а третя закриває свій рот. Своїм жестом перша мавпочка говорить: «Я не бачу зло й дурість». Друга говорить: «Я не чую зло й дурість». Третя: «Я не розмовляю зі злом і дурістю».
Після того як дрібні секрети переросли в митецьку неправду, родина виявляється на грані розпаду, незважаючи на спроби її членів залишитися разом, приховуючи правду.
Комедійна драма за п'єсою Алана Ейкборна 2004 року «Приватні страхи в громадських місцях», адаптована Аленом Рене до французького середовища (події перенесені з провінційної Англії до 13-го округу Парижа). Фільм отримав кілька нагород, у тому числі «Срібного лева» на Венеційському кінофестивалі.
Жорж, ведучий літературного огляду на телебаченні, одержує посилки зі знятими таємно з вулиці відеозаписами його та сім'ї, а також малозрозумілими, але тривожними малюнками. Відправник невідомий. Записи набувають дедалі особистішого характеру, вказуючи на те, що їх автор давно знайомий із родиною Жоржа. Останній відчуває, що над ним та домочадцями нависла небезпека, але у зв'язку з відсутністю прямих загроз поліція відмовляється їм допомогти...
Клейтона Драмма засуджено до повішення, але йому дають шанс на життя, якщо він погодиться вбити Мета, який вперто відмовляється продавати свою землю залізничної компанії, що стає перешкодою на шляху планів будівництва залізниці. Хоча Клейтон, природно, приймає пропозицію, він утомився від вбивств і хоче спробувати розпочати нове життя. До того ж, після знайомства Клейтон розуміє, що йому симпатичний Мет. Мет одружений з Кет, яка значно його молодша і все ускладнює, відразу закохавшись у Клейтона...