Сергій Параджанов — український та вірменський кінорежисер. Один із представників хвилі «українського поетичного кіно». Започаткував в українському образотворчому мистецтві жанр колажу, який створював на засадах концептуалізму, хоча за життя ці твори перебували в андеграунді, і на виставках з'явились лише після смерті художника.
У 1990 році отримав звання народного артиста УРСР (посмертно), а у 1991 році - Державну премію України ім. Т. Шевченка (посмертно).
Драматична історія українського кінематографу 1960−90-х років, зокрема про творчу долю режисерів: Сергія Параджанова, Івана Миколайчука, Леоніда Осики, Миколи Мащенка, Романа Балаяна, Віктора Криштофовича та інших.
Фільм про унікальну людину, в існуванні якого неможливо провести межу між кіно і життям, так само як і в його розповідях не можна було відрізнити правду від вигадки. Сергій Параджанов. Ця документальна картина показує життя режисера, повним парадоксами, трагікомічністю, імпровізацією, фантазією і, звичайно ж, свободою.
Мови: є українська версія – оповідач Ширман, ті хто у фільмі розмовляють моск.на них українські субтитри.
Про життя і смерть актора Івана Миколайчука, легенди українського поетичного кіна. Фільм стилізований під вертепну різдвяну містерію: герої розповідають про себе за допомогою зіграних ними ролей.
У листопаді 1988 року режисер Анатолій Сирих зустрівся в Тбілісі з Сергієм Параджановим, щоб зняти про нього документальний фільм-портрет. Проте Параджанов був явно не налаштований на розмову про своє мистецтво. Як компроміс, Сирих пропонує розмовляти про художника та час.
Втомлений, ображений режисер «Тіней забутих предків» (1965) забороняє Сирих знімати його на камеру. Він погоджується лише говорити, згадуючи уривками про найбільш неприємні моменти свого життя: переслідування та обвинувачення в гомосексуальності, цькування та залякування. Паралельно з цим Сирих показує кадри з виставки, присвяченої режисеру та кадри з незнятого ним фільму «Київські фрески» (1966). За два роки Параджанова не стане, а його фігура відразу увійде до пантеону найважливіших режисерів як в Україні, так і за її межами.
Мови: московська. Українських версій станом на квітень 2026 в мережі нема.
Історія, про яку йдеться у фільмі, проста і документально достовірна. Вмираючому ув'язненому дає свою кров охоронник, його ровесник. Ватажки зони, "шерстяні", не приймають урятованого від смерті товариша до своїх лав, бо в ньому тепер тече кров "собаки".
Більш ніж 20 років назад на студії «Укртелефільм» було знято перший фільм про актора, який став творцем і символом українського поетичного кіно. Тоді, через два роки після відходу Івана у інші світи, цей фільм сприймався дуже болюче і трепетно. Але й сьогодні ця документальна стрічка не втратила своєї актуальності і емоційності.
Життя вірменського поета Саят-Нова, від дитинства до смерті: духовний шлях, мистецькі напрацювання та внутрішні конфлікти зробили його головним ліриком. Він — майстер містифікації, який сам потрапив у свої пастки.
Сергій Параджанов:В 1966 році я розпочав зйомки фільму «Київські фрески». Ми з Антипенко (оператор) зробили кінопроби та змонтували їх. Подивившись нашу заявку, дирекція студії одразу ж закрила фільм. Час перетворив наш матеріял на фільм, і я хочу, щоб ви подивились його"
Фільм, створений за однойменною повістю Михайла Коцюбинського, розповідає про життя гуцулів у минулому. Палійчуки й Гутенюки – два роди, які смертельно ворогують. Але поки батьки сипали прокльони, їхні діти, Іван і Марічка, відкрили у собі почуття, сильніші за ворожнечу.
Перша історія фільму — оповідь про кохання у невеликому шахтарському містечку, яке будується у донецькому степу. Молодий шахтар Григорій закоханий у Любу, комсорга місцевого підприємства, але не наважується зробити перший крок.
Друга історія про скромну дівчину, яка приїхала в це ж містечко. Дівчина потрапила в місцеву секту, вибратися з якої змогла завдяки допомозі місцевого хлопця.
Третя історія розповідає про кам'яну квітку, що була принесена царю Пєтру і згоріла у нього в руках.
Сержант Данила, демобілізувавшись з армії, повернувся в своє село і, подивившись на те, як нудно проводить молодь вільний час, організував будівництво стадіону.Юшка, який раніше розважав хлопців не зовсім нешкідливими жартами, за що і був прозваний «першим парубком» і за що злилася на нього кохана дівчина Одарка Кучерява, вирішив стати першим футболістом - і це в нього вийшло.
Фільм розповідає про діяльність українських народних майстрів, які створюють справжні шедеври культури: і глечики, і тканини з різноманітними орнаментами, кожен з яких характерний для свого регіону, і розписні ложки з тарілками, і безліч інших виробів, що вражають своєю красою і самобутністю.
У фільмі брали участь майстри народного мистецтва: Катерина Білокур, Дмитро Головко, Омелян Железняк, Григорій Кирячок, Віра Клименко, Мечислав Павловський, Анастасія Пошивайло, Олександра Селюченко, Марфа Тимченко, Павлина Цвілик, Михайло Козленко та інші.