Василь Вітер
Vasyl Viter
Дата народження: 16 липня 1951 (74 роки)
Знак зодіаку: Рак
Всього фільмів (на сайті): 12
Василь Вітер — актор, кінорежисер, сценарист. Заслужений діяч мистецтв України. Закінчив акторський (курс М. Верхацького, 1972) та режисерський (курс В. Кісіна, 1976) факультети КДІТМ ім. І. Карпенка–Карого. Як актор працював у Житомирському ім. І. Кочерги, Волинському обласних музично–драматичних театрах, на Київській кіностудії ім. О. Довженка; як режисер — у штаті студії «Укртелефільм».
Режисерські кінопостановки: короткометражна ігрова картина «У лузі на старому дивані»; фільми–вистави «Жите ... йське море», «Диктатура»; ігрові повнометражні фільми «Кларнети ніжності», «Захисту не потребує», «Далі польоту стріли»; документальні стрічки «Підземні води», «Іван Миколайчук. Тризна», «Цвіт папороті», «Глибокий колодязь» та інші.
1994–го заснував і очолив студію «ВІАТЕЛ», на якій упродовж 17 років було створено близько 120 фільмів, зокрема цикли «Відродження культурних пам’яток» (10 стрічок, серед яких: «Успенський собор», «Михайлівський Золотоверхий», «Володимирський собор у Херсонесі», «Михайлівський Золотоверхий монастир. 900 років») та документально–постановочний серіал «Гра долі».
Автор та ведучий телециклу «Василь Вітер. Ретроспектива» на телеканалі «Культура»
Знайдено 12 результатів
Сюжет
За однойменним твором Осипа Маковей молодий режисер Арсен Бортник зафільмував іронічну комедію. Для усіх українців – Шевченко – Поет і Пророк. Але часом ми забуваємо, що справжній патріотизм – це не тільки вишита сорочка і вивчений на пам'ять вірш. Якби живий Тарас Григорович прийшов і попросив би у вас допомоги? Чи знайшли б йому місце за Вашим комп'ютером?Як Шевченко шукав роботи (2014)
How Shevchenko Was Looking For A Job
Читати опис
За однойменним твором Осипа Маковей молодий режисер Арсен Бортник зафільмував іронічну комедію. Для усіх українців – Шевченко – Поет і Пророк. Але часом ми забуваємо, що справжній патріотизм – це не тільки вишита сорочка і вивчений на пам'ять вірш. Якби живий Тарас Григорович прийшов і попросив би у вас допомоги? Чи знайшли б йому місце за Вашим комп'ютером?Сюжет
На тлі історичних подій, починаючи з часів Русі аж до приїзду в Україну Вселенського Патріарха Варфоломія, у фільмі йдеться про історію побудови, розквіту, руйнації і відродження Михайлівського Золотоверхого Монастиря протягом 900 років, а також про непросту історію боротьби за незалежність та автокефалію Української Православної церкви, яка продовжується і донині.Михайлівський Золотоверхий монастир. 900 років (2008)
St. Michael's Golden-domed Monastery. 900 years
Читати опис
На тлі історичних подій, починаючи з часів Русі аж до приїзду в Україну Вселенського Патріарха Варфоломія, у фільмі йдеться про історію побудови, розквіту, руйнації і відродження Михайлівського Золотоверхого Монастиря протягом 900 років, а також про непросту історію боротьби за незалежність та автокефалію Української Православної церкви, яка продовжується і донині.Сюжет
Загадкові, таємничі історії з приватного життя знаменитих людей, які жили на українській землі й залишили свій яскравий внесок у культурі, мистецтві та науці. Сторінки кохання. Сходинки на олімп слави. Несподівані повороти долі. Історії минулого тривожать і захоплюють. Почуття не змінилися. Любов і страждання. Зрада і ревнощі. Інтриги й перемоги. Розпач і надія. Ми доторкнулися до вічності й розповімо вам про наших героїв. Вони просили прощення і прощали. Освідчувалися в коханні та не завжди чекали на відповідь, писали листи та долали самотність.серіал документальних фільмів про видатних українців і українок від студії ВІАТЕЛ (на жаль, зі згадками москальні булґакова тощо)
Гра долі (2005—2021)
Hra doli
Читати опис
Загадкові, таємничі історії з приватного життя знаменитих людей, які жили на українській землі й залишили свій яскравий внесок у культурі, мистецтві та науці. Сторінки кохання. Сходинки на олімп слави. Несподівані повороти долі. Історії минулого тривожать і захоплюють. Почуття не змінилися. Любов і страждання. Зрада і ревнощі. Інтриги й перемоги. Розпач і надія. Ми доторкнулися до вічності й розповімо вам про наших героїв. Вони просили прощення і прощали. Освідчувалися в коханні та не завжди чекали на відповідь, писали листи та долали самотність.серіал документальних фільмів про видатних українців і українок від студії ВІАТЕЛ (на жаль, зі згадками москальні булґакова тощо)
Сюжет
Документальна стрічка «Бойки» присвячена етнографічній групі українців, які мешкають у Карпатах. Розповідається про їхню історію, звичаї та визначних діячів культури, таких як Юрій-Франц Кульчицький, Іван Франко, Петро Сагайдачний.На відео: різдвяні звичаї бойків, молитва, прикрашання дому, занесення дідуха; історія бойків; музики виконують народну музику, краєвиди Карпат; коментарі істориків та етнографів; розповідь про вірування, особливості християнського обряду бойків; гончарська та деревообробна справа; Перші фестини бойків у місті Турка. Вшанування вояків УПА.
Бойки (1995)
Boykos
Читати опис
Документальна стрічка «Бойки» присвячена етнографічній групі українців, які мешкають у Карпатах. Розповідається про їхню історію, звичаї та визначних діячів культури, таких як Юрій-Франц Кульчицький, Іван Франко, Петро Сагайдачний.На відео: різдвяні звичаї бойків, молитва, прикрашання дому, занесення дідуха; історія бойків; музики виконують народну музику, краєвиди Карпат; коментарі істориків та етнографів; розповідь про вірування, особливості християнського обряду бойків; гончарська та деревообробна справа; Перші фестини бойків у місті Турка. Вшанування вояків УПА.
Сюжет
У романі «Сад Гетсиманський» письменник кидає людину у вогненну пащу диявола, «обираючи» для цього нелюдського іспиту на людяність молодого хлопця Андрія Чумака, розповідає про чотирьох синів Якова Чумака, який ніби «супроводжує» і духовно підтримує свого наймолодшого сина лабіринтами внутрішньої в'язниці НКВС, де він з чиєїсь підлої намови мусить пройти усі кола пекла: тортури, нічні допити, образи, знущання, провокації... Іван Багряний показує нам, що у той час «червоного дракона» людей вважали за худобу, бидло, шматок ганчірки. Над ними знущалися, мордували, змушували зізнаватись у тому, чого не скоювали. Радянський союз — був «політичним та духовним терором» проти простих, мирних людей.Продовження: Тигролови (1994)
Сад Гетсиманський (1993)
Garden of Gethsemane
Читати опис
У романі «Сад Гетсиманський» письменник кидає людину у вогненну пащу диявола, «обираючи» для цього нелюдського іспиту на людяність молодого хлопця Андрія Чумака, розповідає про чотирьох синів Якова Чумака, який ніби «супроводжує» і духовно підтримує свого наймолодшого сина лабіринтами внутрішньої в'язниці НКВС, де він з чиєїсь підлої намови мусить пройти усі кола пекла: тортури, нічні допити, образи, знущання, провокації... Іван Багряний показує нам, що у той час «червоного дракона» людей вважали за худобу, бидло, шматок ганчірки. Над ними знущалися, мордували, змушували зізнаватись у тому, чого не скоювали. Радянський союз — був «політичним та духовним терором» проти простих, мирних людей.Продовження: Тигролови (1994)
Сюжет
Фільми, які розповідають про міста і регіони України – це також частина культурної спадщини, створеної українськими кінематографістами. Такі фільми знімали багато режисерів. У творчому ж доробку кінорежисера Василя Вітра також є такі фільми. Він знімав їх переважно в останнє десятиліття минулого століття, вірніше минулого тисячоліття. Це кінострічки про Херсон, про Дніпродзержинськ (сьогодні Кам'янське) і про Хмельниччину. Отже, три фільми – про міста 90-х років ХХ століття, на зламі тисячоліть, які вже сьогодні виглядають інакше, і сьогодні ці кадри вже стали історичним документом.Херсон – місто на Дніпрі (1992)
Kherson a City on the Dnipro River
Читати опис
Фільми, які розповідають про міста і регіони України – це також частина культурної спадщини, створеної українськими кінематографістами. Такі фільми знімали багато режисерів. У творчому ж доробку кінорежисера Василя Вітра також є такі фільми. Він знімав їх переважно в останнє десятиліття минулого століття, вірніше минулого тисячоліття. Це кінострічки про Херсон, про Дніпродзержинськ (сьогодні Кам'янське) і про Хмельниччину. Отже, три фільми – про міста 90-х років ХХ століття, на зламі тисячоліть, які вже сьогодні виглядають інакше, і сьогодні ці кадри вже стали історичним документом.Сюжет
Двосерійний фільм «Далі польоту стріли» режисер Василя Вітера. Це одна з найкращих його кінострічок. Фільм присвячено темі відповідальності митця за кожне написане ним слово. Головний герой – Іван Запорожченко стає свідком того, як гине земля його предків, понівечена бездумною діяльністю його співвітчизників.Здавалось, що варто змінити в країні владу та устрій – і все зміниться на краще. Проте ілюзії були недовготривалими. І сьогодні нашим звичаям, культурі, нашій землі загрожує цинічне і споживацьке ставлення тих, хто має владу. Отже і сьогодні фільм начасний. І сьогодні слово журналіста, режисера, письменника, художника важить так само дорого, якщо воно чесне.
Прем'єра у вказана неправильно. (для того щоб ранжувалося) Постер обкладинка від книжки
За однойменним оповіданням Алли Тютюнник.
Далі польоту стріли (1990)
Farther Than an Arrow's Flight
Читати опис
Двосерійний фільм «Далі польоту стріли» режисер Василя Вітера. Це одна з найкращих його кінострічок. Фільм присвячено темі відповідальності митця за кожне написане ним слово. Головний герой – Іван Запорожченко стає свідком того, як гине земля його предків, понівечена бездумною діяльністю його співвітчизників.Здавалось, що варто змінити в країні владу та устрій – і все зміниться на краще. Проте ілюзії були недовготривалими. І сьогодні нашим звичаям, культурі, нашій землі загрожує цинічне і споживацьке ставлення тих, хто має владу. Отже і сьогодні фільм начасний. І сьогодні слово журналіста, режисера, письменника, художника важить так само дорого, якщо воно чесне.
Прем'єра у вказана неправильно. (для того щоб ранжувалося) Постер обкладинка від книжки
За однойменним оповіданням Алли Тютюнник.
Сюжет
Музичний фільм "Глибока криниця" присвячений народній артистці України з Житомирщини – Ніні Матвієнко. Спогади і роздуми друзів і слухачів не тільки про творчий шлях співачки, а й про особистість, як громадянина України.Звучать народні пісні у виконанні Ніни Матвієнко та різноманітних ансамблів: "Троян", "Дударик", "Незаймана земля".
Глибокий колодязь (1990)
A Deep Well
Читати опис
Музичний фільм "Глибока криниця" присвячений народній артистці України з Житомирщини – Ніні Матвієнко. Спогади і роздуми друзів і слухачів не тільки про творчий шлях співачки, а й про особистість, як громадянина України.Звучать народні пісні у виконанні Ніни Матвієнко та різноманітних ансамблів: "Троян", "Дударик", "Незаймана земля".
Сюжет
Більш ніж 20 років назад на студії «Укртелефільм» було знято перший фільм про актора, який став творцем і символом українського поетичного кіно. Тоді, через два роки після відходу Івана у інші світи, цей фільм сприймався дуже болюче і трепетно. Але й сьогодні ця документальна стрічка не втратила своєї актуальності і емоційності.Іван Миколайчук. Тризна (1989)
Ivan Mykolaichuk. Trizna
Читати опис
Більш ніж 20 років назад на студії «Укртелефільм» було знято перший фільм про актора, який став творцем і символом українського поетичного кіно. Тоді, через два роки після відходу Івана у інші світи, цей фільм сприймався дуже болюче і трепетно. Але й сьогодні ця документальна стрічка не втратила своєї актуальності і емоційності.Сюжет
Фільм відкриває гірку правду про українську націю, яку в радянські (окупаційні) часи позбавляли права на життя біля одвічної річки – Дніпра, насильно переселяючи з рідних хат, щоб затопити їх штучними морями і каналами. Це був перший фільм перед розвалом Союзу і відновленням Україною незалежності, в якому відкрито говорилося про геноцид українського народу.Мови: українська, московська
Підземні води (1988)
Groundwater
Читати опис
Фільм відкриває гірку правду про українську націю, яку в радянські (окупаційні) часи позбавляли права на життя біля одвічної річки – Дніпра, насильно переселяючи з рідних хат, щоб затопити їх штучними морями і каналами. Це був перший фільм перед розвалом Союзу і відновленням Україною незалежності, в якому відкрито говорилося про геноцид українського народу.Мови: українська, московська
Сюжет
Головний герой фільму — відомий артист Іван Барильченко. Сюжет комедії розгортається навколо долі артиста. Розриваючи всі моральні принципи, актор живе подвійним життям. Він блискавично занурюється то у світ щасливих родинних стосунків, то у вир артистичних залаштунків, де панують фальш, заздрість, лицемірство і позашлюбні стосунки. Всюди лунають напружені монологи, гострі тиради і комічні діалоги, приховані гумором і насичені сатирою.Житейське море (1983)
Zhyteiske more
Читати опис
Головний герой фільму — відомий артист Іван Барильченко. Сюжет комедії розгортається навколо долі артиста. Розриваючи всі моральні принципи, актор живе подвійним життям. Він блискавично занурюється то у світ щасливих родинних стосунків, то у вир артистичних залаштунків, де панують фальш, заздрість, лицемірство і позашлюбні стосунки. Всюди лунають напружені монологи, гострі тиради і комічні діалоги, приховані гумором і насичені сатирою.Сюжет (англ.)
Kostya Barbin and Ilya Shakhvorostov are sailors of a motor ship traveling along the Yenisei. They have been friends since childhood, but grew up different in their views on life and moral principles.Don't Give Up the Queen (1975)
Don't Give Up the Queen
Читати опис (англ.)
Kostya Barbin and Ilya Shakhvorostov are sailors of a motor ship traveling along the Yenisei. They have been friends since childhood, but grew up different in their views on life and moral principles.Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати
Фільтр
(заходити на сайт не раджу, забагато реклами лізе)
https://umoloda.kyiv.ua/number/1949/164/69330/
Василь Вітер: Наш бюджет витрачають на російські фільми
спойлер
Розмову вела Лідія Бондарчук:Наш сьогоднішній співрозмовник — людина багатогранна: досвідчений кінематографіст, педагог, засновник відомої студії «Віател», а віднедавна й адміністратор — з травня цього року Василь Вітер очолив Інститут екранних мистецтв Університету ім. І. Карпенка–Карого. Також нещодавно він відсвяткував свій ювілей. Тобто приводів для розмови — особистих та професійних — маємо достатньо.
Давши Юрію Іллєнку і Миколі Мащенку «зелене світло», певна група сподівалася побачити фіаско українського поетичного кіно
— Василю Петровичу, вітаємо вас із ювілеєм. Ви належите до представників тих кінематографістів, кому нині 60. Що, на вашу думку, відрізняє ваше покоління від генерації, яка творила український національний кінематограф? До слова, яскравим її представником був Іван Миколайчук, чиє 70–річчя ми відзначали цього року.
— На мій погляд, традиція виявлення національної самосвідомості, яку нині частенько ототожнюють із Миколайчуком, була започаткована ще до Іванового приходу в кіно — Довженком, Кавалерідзе. Іванове покоління, порівняно з моїм, стояло ближче до воєнних і повоєнних потрясінь, що випали на долю України (Західної зокрема), і певні речі відчувало гостріше. Нас, молодших, педагоги скеровували на загальне розуміння місця українського мистецтва в Європі й інтеграцію його у світовий контекст.
Мене тішить те, що Іванова генерація в кіно створила зразки особливої майстерності. Їх наслідували національні кінематографічні школи Грузії, Вірменії, Болгарії, Югославії, навіть Росії, та, на жаль, не молодші українці–колеги...
Якось, навчаючись на другому режисерському курсі кінофаку, я потрапив на зустріч Івана Миколайчука зі студентами: режисер запропонував переглянути «Вавилон ХХ» і поділитися враженнями. Іван умів спровокувати відвертість. Молоді люди виявили певний скепсис стосовно ігрового кіно загалом і «Вавилона ХХ» зокрема. Щоправда, водночас не приховували повагу до Миколайчука–актора. Пригадую, як мудрий Іван, попри те, що перцю в тому спілкуванні не забракло, дякував усім за розмову...
Іванове покоління тримало певну дистанцію щодо нас, тож ми змушені були творити «своє» кіно.
— Чи не шкодуєте, що зняли про Івана Миколайчука документальну, а не ігрову картину? На студії «Укртелефільм» наприкінці 1980–х (десь рік по смерті актора) з’явився, за вашими ж словами, хороший поетичний, гідний ігрового фільму сценарій Олекси Шеренгового.
— Передусім я пристав на ті унікальні можливості, яких не надає формат ігрової стрічки і якими володіє формат документальної картини. Я міг спілкуватися з живими свідками Іванового життя, тими, хто був просякнутий його енергією, і навіть ту енергію зафіксувати. А ще для ігрового фільму, гадаю, довелося б довго шукати актора на головну роль.
— Чи вважаєте правильною методу, коли актори і режисери навчаються разом?
— Так. Це найкраще з усього того, що нині пропонує кіноосвіта. Упродовж багатьох років у виші імені Карпенка–Карого на факультеті драми і кінофакультеті (а в Москві — у ВДІКу) актори і режисери навчалися разом. Наразі на театральному факультеті нашого університету цю традицію збережено, тоді як в Інституті екранних мистецтв її, на жаль, давно не практикують.
— У статті, присвяченій Миколі Івановичу Мерзлікіну, ви зазначили: «Думка про те, що в нас немає мистецтва, стає переконанням». Ішлося про Україну?
— Так. І про українське мистецтво: театральне, кінематографічне. Я акцентував, що цю думку нам почали нав’язувати ще за радянських часів, нині ж її активно поширюють ЗМІ. Існувала навіть «група добродіїв», яка, давши знаним режисерам «зелене світло» (Юрію Іллєнку — на «Молитву...», Миколі Мащенку — на «Богдана Зиновія Хмельницького»), сподівалася побачити фіаско українського поетичного кіно.
Україна — багата на мистецтво. І в кіно, і в театрі. Щопівроку я засвідчую бодай один справді мистецький твір (сценічний чи екранний). Нещодавня прем’єра «заньківчан», презентована на сцені Національного театру імені Івана Франка «Небилиці про Івана», — цьому зайвий доказ. Утім, як і фільми молодих режисерів, показані минулого року в Будинку кіно: «Кров» Ірини Правило, «Дурочка» Ірини Громозди, «Політ» Владислави Чекмарьової, «Тризуб Нептуна» Івана Канівця.
Не раз журналісти запитували, мовляв, чому молоді українські режисери, отримавши призи міжнародних кінофестивалів, у тому числі й Каннського, більше не виявляють себе? Відповідь — на поверхні. Інститут екранних мистецтв не в змозі надати студентові можливість зняти повнометражну ігрову чи документальну картину (до того ж, під час навчального процесу в цьому немає сенсу); наші викладачі намагаються довести до певної досконалості вміння студента працювати у форматі короткого метра. Подальшим же вдосконаленням майстерності випускника повинна опікуватися держава: в особі міністерства культури, Кабінету Міністрів, Верховної Ради. Проте з її боку такої підтримки немає: байдуже — йдеться про фінансування від міністерства чи законотворчу діяльність Верховної Ради.
Обмірковую, як iнститут міг би отримувати певні прибутки
— Якщо вже зайшла мова про Інститут екранних мистецтв, то хотілося би поцікавитися, якими проблемами ви зараз опікуєтеся як директор цього закладу?
— У листопаді цього року святкуватимемо 50–річчя нашого вишу й водночас проводитимемо кінофестиваль «Пролог» (16–й за ліком). Ці заходи маємо зорганізувати в рамках запланованих витрат — аж 50 тисяч гривень! Інститут екранних мистецтв — єдиний у країні заклад, який навчає студентів знімати відеофільми, а також працювати з кіноплівкою. Тож, перевівши, сказати б, пілотне кіновиробництво в промислове (модернізувавши кінобазу), ми могли б отримувати певні прибутки. Обмірковую, як це здійснити.
Наразі ж зосередився на діяльності господарника: площі, де донедавна працювала «Укркінохроніка» і де нині навчаються наші студенти, треба капітально відремонтувати, та й технічну базу Інституту слід суттєво оновити.
— Чи може бути явищем мистецтва телевізійний продукт?
— Так. Проте тільки той, який витворює образи. Це не означає, що телебачення мусить продукувати образи щосекунди. Образ на телебаченні — згусток концентрованої інформації. Інформації так специфічно організованої й скомпонованої митцем, що глядач (реципієнт), сприймаючи її, натрапляє на чимало емоцій та асоціацій. Зрештою, немає різниці — художній чи документальний фільм ми створюємо, бо й документальний може бути мистецьким шедевром. У художній ігровій картині актор і режисер втілюють той уявний космос, який витворив автор літературного матеріалу; в документальній — режисер виконує фактично те саме завдання, щоправда, вже за допомогою реальних героїв.
— У вашому знаковому проекті «Гра долі» — 89 фільмів. Загалом це низка оповідей про 50 визначних особистостей. Ви планували зняти фільм, присвячений своїм учителям Миколі Мерзликіну, Віктору Кісіну і Михайлу Верхацькому. Що завадило?
— Михайлові Полієвктовичу Верхацькому в 2004–му виповнилося б 100 років. Утім на державному рівні ніхто цього не зауважив. По фінансову допомогу я звертався в Міністерство культури не раз... Мені сказали, що фільми про Мерзлікіна і Кісіна не на часі. Чиновники самі сприяють тому, щоб українські бюджетні кошти «йшли» на виробництво російських фільмів. Фінансувати ж фільми про національних героїв їм, мабуть, не до снаги.
— Попри все, режисерські мрії вас не полишають?
— Так, почуваюся сповненим сил режисером: в кіно і на сцені. Нині телевистава — невиправдано забутий жанр. Телевізійний екран безжально «затанцьовано» й «заспівано». Шкодую, що дипломну виставу «Як загинув Гуска» за Миколою Кулішем ми зі студентами зняли у форматі репортажу, а не як телевиставу.
Маю певні плани щодо ігрових і документальних фільмів.
Наразі студія «ВІАТЕЛ» виграла конкурс Міжнародного фонду «Відродження» у проекті «Європейська ідентичність України»: зніматимемо фільм про український період життя Ференца Ліста; він — наступний герой серіалу «Гра долі». Також готуємося до зйомок документальної картини про відомого французького художника Темістокля Вірсту, який народився на Буковині, а нині мешкає в Парижі. Окрім того, ми подавали на конкурс Державного агентства кінематографії проект шестисерійного документального фільму «Тарас хвилюючий». Експертів він не зацікавив, тож шукатимемо інші фінансові джерела: фільм плануємо зняти до 200–річного ювілею з дня народження Тараса Шевченка.
Випереджаючи ваше запитання стосовно художніх стрічок, зазначу, що означення «художній» поруч з іменником «фільм» особисто для мене констатує якість, а не вид стрічки, позаяк часом саме ігровий фільм виявляється зовсім не художнім, а документальний — цілком художнім, мистецьким.