Знайдено 3 результати 
Попередження: рецензія містить спойлери
Фільм «300 спартанців» вже давно став своєрідним мемом у кінематографічній індустрії. Це пов’язано здебільшого з тим, що його режисером був славнозвісний Зак Снайдер, якого глядач може знати завдяки фільмам «Хранителі» та «Ліга Справедливості». Цікаво, що усім трьом кінострічкам притаманний спільний ряд ознак, так званий «снайдерівський набір». Тут є і надміру драматична сцена з кладовищем у дощову погоду, і нехтування першоджерелом заради перебільшеної, ба навіть комічної епічності, і навіть фантастичні, нелогічні елементи, гіперболізація людських можливостей (чого лише варті неймовірні навічки альпінізму, які демонструють герої) що у випадку з твором про реальні історичні події (навіть за умови, що це їх довільне трактування) є не зовсім доречним. Попри відверту неправдоподібність та нелогічність фільму, у нього є і свої переваги. Наприклад акторський склад та динамічність сюжету дозволяють переглядати цей твір з певним зацікавленням. Деякі сцени битв хоч і здаються стратегічно безглуздими (що здебільшого обумовлено хаотичними діями спартанців та відсутністю у воїнів практичного бойового спорядження), проте вони займають одну з ключових ролей у фільмі, адже з ними пов’язано більшість кульмінаційних моментів. На мою суб’єктивну, і підкріплену антипатією до Зака Снайдера, думку, фільм не вартий такого ажіотажу і не виправдовує очікування глядача. Проте він чудово виконує розважальну функцію, адже у ньому присутні і певні комічні елементи.
Попередження: рецензія містить спойлери
Як Марк Вініцій ішов до Риму, так і я прийшла залишити свій посередній та максимально суб’єктивний відгук на кінострічку Мервіна Лероя «Камо грядеши?». На превеликий жаль я досі не мала змоги ознайомитись з першоджерелом, тобто з романом Сенкевича. Проте , можливо саме це і вплинуло на формування саме такого враження від фільму, адже сюжет викликав зацікавлення аж до самої розв’язки. Попри те, що я, як і більшість сучасних глядачів звикла до того, що у кінострічці можна зустріти якісний монтаж, хороші звукові ефекти та гру акторів, цей фільм мені однозначно сподобався . Хоча якістю він і поступається багатьом іншим творам, знятим у той ж час, але антураж та атмосферу античності передає. Також доволі цікаво показано конфлікт релігій та культурних цінностей у Римській імперії шляхом розкриття сюжетної лінії про Марка, Вініція та Лігію. Але найцікавішою, на мою думку,є історія Нерона (якого зіграв Пітер Устинов) та його непередбачувані вчинки. Отож фільм залишає відносно позитивне враження, особливо якщо розглядати його в контексті часу зйомки, проте я не впевнена чи придатний він для сприйняття сучасною аудиторією (адже існує його модернізований аналог відзнятий у 2001-му році). Але якщо ви хочете дослідити особливості адаптації історії спалення Риму з різних точок зору – то цей фільм точно для вас.
Попередження: рецензія містить спойлери
Здавалося б, міфи вже давно втратили свою актуальність в сучасному світі, де необхідність романтизувати реальність та пояснити щось ефемерними чинниками вже давно зникла. Проте кінострічки Гільєрмо дель Торо вкотре доводять протилежне. Він часто використовує різноманітні містифікації чи легенди як фон, на якому розгортаються історії. В даному фільмі цим бекграундом слугував міф про давньогрецького бога родючості – Пана і вигадана самим дель Торо історія про зниклу принцесу (такий собі «вінегрет» з історій став візитівкою режисера). І хоча навіть в назві фільму фігурує ім’я Фавна, проте дель Торо неодноразово наголошував на тому, що надихався саме грецькими міфами. Та й манера поведінки цієї істоти нагадує не господаря італійського лісу, а саме зарозумілого та лякаючого Пана. Цьому божеству відводиться центральна роль у фільмі. Сама ж кінострічка розповідає нам історію дівчинки Офелії, яка живе в Іспанії під час громадянської війни. Ситуацію також ускладнює те, що вона раптово дізнається про своє походження (насправді ж дівчинка є принцесою підземного світу) і під егідою Фавна змушена пройти низку випробувань. Звучить наче початок якоїсь казки, але мої враження від історії зовсім не відповідали очікуванням. Фільм наповнений жорстокістю і, попри фантастичний сюжет, реалізмом. Справа в тому, що автор порушує тему нацизму через призму не лише політичних конфліктів в Іспанії, а й устрою магічного світу з яким бореться Офелія. Отож я мала можливість спостерігати за вбивствами, насиллям, тортурами і навіть сценами пожирання дітей (хоча мушу визнати, що відзнято це все дуже красиво та професійно). Загалом, з естетичної точки зору фільм можна (і треба!) розбирати по частинкам на референси. Кожен кард є неймовірно деталізованим та продуманим ( чого лише варта подорож Офелії підземеллям Блідого чоловіка чи епізоди з розправою Відаля над невинними людьми). Хоча сюжет і структура світу продумані не гірше за постановку, проте моїх базових пізнань у античній міфології не вистарчило , щоб зрозуміти усі відсилки та символізм закладені дель Торо. Отож якщо ви хочете пройнятись міфологічною культурою чи атмосферою античності – «Лабіринт фавна» не найкращий варіант. Але завдяки хорошій грі акторів( особливо відзначились Марібель Верду в ролі Мерседес і Даг Джонс в ролі Фавна), справді якісному та повчальному сюжету і візуальному аспекту цей фільм точно вам запам’ятається .