Знайдено 2 результати 
Після перегляду фільму Рідлі Скотта "Наполеон" я розчарований і радше згідний з думкою французьких істориків, що перед нами якась англосаксонська дурня, а не кінобіографія першого французького імператора. Але, довгоочікуваний фільм, у будь-якому разі, стане основною у сприйнятті багатьма людьми постаті Наполеона та певною віхою у виробництві фільмів на історичну тематику, адже, поряд з "Убивцями місячної повні", "Наполеон" є дуже дорогим фільмом цього напрямку, знятим Apple не стільки заради грошей, а задля підвищення іміджу компанії.
Одразу, щоб запобігти расистським висерам про те, що у фільмі є, страшно сказати, чорні персонажі, скажу, що це цілком відповідає історичній правді, бо, по перше, вже тоді Франція була колоніальною імперією і у Парижі вистачало чорних, а по друге, одним з найближчих соратників Бонапарта був генерал від кавалерії Тома-Александр Дюма, син чорної рабині з Гаїті.
Фільм знято доволі рвано, без спроб послідовного викладу біографі ... ї головного героя, адже події починаються зразу у 1793 році, коли Наполеонові вже 25 років. Це триває і далі. Перестрибуються цілі роки, творці стрічки спиняються тільки на найважливіших подіях (і то не на всіх). Творці фільму не показують, як розвивався його характер і як він дійшов до такого життя. Також немає жодного відображення ставлення суспільства до Бонапарта і впливу на це його нефранцузького походження, яке усім було відоме. Практично нічого у фільмі немає про його родину (а кумівство і стало однією з причин поразки Франції та Наполеона), а також ставлення до французького імператора іноземних народів і керівників.
Наполеон у фільмі не старіє, і його весь фільм грає Хоакін Фенікс, який Бонапартові зразка 1790-х у батьки годиться. Ніхто не намагається надати йому більш природного вікові його героя вигляду. Це саме стосується і Ванесси Кірбі, яка грає Жозефіну - вона однакова, незалежно від віку її героїні. Принаймні третина фільму присвячена особистому життю імператора і, зокрема, його сексу з Жозефіною. У мене місцями склалось враження, що я дивлюсь якусь мелодраму, яка ґрунтується на чутках і бульварній біографії Наполеона І, адже тут він своїх діях буквально керується членом. Зокрема, те, що Наполеон залишив Єгипет і повернувся до Франції, за логікою творців фільму, пояснюється не політичними і військовими причинами (що очевидно), а тим, що Жозефіна зраджувала йому і треба було розібратись з нею. Секс, до речі, у фільмі теж смішний. Місцями зображення історичних подій межувало з якоюсь карикатурою, як от побиття Бонапарта депутатами. Зате його противники - Александр І, чи герцог Веллінгтон зображені як гідні та потужні гравці. Похід у Росію це ще одна поразка Скотта, адже там ми знову бачимо давні казочки про "дубіну народнай вайни" і те, як Наполеон бігав Москвою і дурнувато шукав там російського імператора, вигукуючи у порожніх залах. Багато відвертих вигадок - як от те, що Наполеон був свідком страти Марії-Антуанетти (насправді, він знаходився за 600 кілометрів від Парижа), чи особисто кидався у кавалерійські атаки під Бородіно чи Ватерлоо. Це було зроблено не більше, як для краси. Фільм сповнений такого роду дурощів, і реакція Скотта на закиди фахівців щодо цього була доволі істеричною. Правда в тому, що яким би негідником не був Наполеон І, він точно не був блазнем.
Одним словом, якщо ви збираєтесь будувати свої знання щодо Великої французької революції чи доби Першої імперії на основі цього фільму, то краще цього не робіть. Почитайте/подивіться щось інше. От хоча би "Марії Антуанетту" Стефана Цвейга чи щось Віктора Гюго.
Насправді, доволі дивно, що "Наполеон" Скотта і "Вбивці квіткової повні" Скорсезе коштують приблизно однаково, але у Скотта вийшов поганенький, але все таки історичний епік з битвами, кінними атаками, гарматами і палацами, а у Скорсезе - затягнена сімейно-детективна драма десь у глушині. Мабуть, Хоакін Фенікс і Ванесса Кірбі коштують в рази дешевше, аніж де Ніро і Ді Капріо. Втім, діди ще при ділі та назнімають нам таких "шедеврів" ще багато. А там ще 93-річний Клінт Іствуд підтягнеться.
З хорошого у фільмі варто згадати битви (особливо під Аустерліцом), костюми, прекрасну гру Ванесси Кірбі, яка гідна найвищих оцінок, музику, гумор та операторську роботу. Також сподобалось і те, що висміяно переконаність імператора у своїй непомильності, його манію величі, а наприкінці фільму показано у цифрах ціну для людей наполеонівських "звитяг" у кількості загиблих. Можливо, це і пояснює ставлення режисера і сценариста Мартіна Скарпи до Наполеона.
Загалом, ви нічого не втратите без перегляду цього фільму. Творчою перемогою Рідлі Скотта його назвати тяжко, а його важливість скоріше в тому, що він виходить у рік перед президентськими виборами у США як певне застереження перед "богонатхненними" особистостями та знаменує собою продовження знімання стрімінгами дуже дорогих історичних фільмів. Скотт вже оголосив, що нас чекає на Apple+ чотиригодинна режисерська версія фільму, у якій Жозефіни буде ще більше. Мабуть, я утримаюсь від перегляду тієї мелодрами.
Оцінку в балах давати не буду - фільм дуже масштабний і красивий, і для його створення пророблено надто величезну роботу, щоб оцінювати його як рядовий бойовик чи срачкову комедію.
Попередження: рецензія містить спойлери
Несподівано виявилось, що "Голодні ігри: балада про пташок і змій" - краща частина "Голодних ігор", хоч фільм і є тільки передмовою до основної історії, яка оповідає про події, що сталось задовго до народження Катнісс Евердін і нічого аж настільки нового ми не побачили.
Стрічка оповідає про початок проекту Голодних ігор у Панемі. Ігри не надто популярні серед глядачів і не виконують свою основну мету. Потрібні зміни, і творець ігор, доктор Волумнія Гаул (Віола Девіс) вирішує створити інституцію менторів, які мають навчити трибутів і змінити ігри. Серед них є дуже амбітний і бідний юнак з занепалої аристократичної родини Коріолан Сноу (Том Бліт), який отримує одну з найбільш безнадійних трибутів - дівчину-співачку з дванадцятого округу Люсі Грей-Берд (Рейчел Зеґлер), маленьку, слабку і спокійну. Їм обом життєво необхідна перемога. Люсі - щоб вижити, а Коріолану щоб утвердитись у вищому суспільстві і врятувати свою нещасну родину. Під час спільної боротьби між ними зароджуються почуття...
Фільм знятий за однойменною книгою Сюзанн Коллінз, а режисером став Френсіс Лоуренс, який знімав і попередні фільми. Відчувається, що фільм знято з любов'ю і знанням матеріалу та його творці отримали достатньо коштів для роботи. Тут сталась дивна річ - фільм виглядає дорожче, аніж є насправді. Перш за все відзначу ідеальний підбір акторів. Рейчел Зеґлер виглядає у ролі зголодженого підлітка значно природніше, аніж дебела Дженніфер Лоуренс в образі Катнісс, прекрасно співає і взагалі, виявляє себе з кращого боку як акторка. Вона, з одного боку, сталева і параноїдальна, а з іншого - вразлива, добра і любляча. Дивовижний збіг з книгою. Том Бліт у ролі Коріолана Сноу так само нагадує свого прототипа з роману. Він амбітний та розривається між своєю людяністю, амбіціями і жорстокістю. Наприкінці ця суперечність дається взнаки і ми бачимо у цьому юнакові майбутнього президента Сноу з його любов'ю до троянд, отрути, Голодних ігор і дещо хворобливим потягом до яскравих та непростих дівчат з дванадцятого округу. Не менш цікавими є другорядні персонажі фільму - ведучий Голодних ігор Лакі Флікермен (Джейсон Шварцман), Тигрес (Гантер Шафер, яку ми знаємо з "Ейфорії"), Дін Каска Гайботтом (Пітер Дінклейдж) та Волумнія Гаул (Віола Девіс), а також трибутів з округів, образи та зовнішність яких зроблені значно краще, аніж у попередніх фільмах. Також сподобались і однокласники Коріолана, які, по своєму, не менш огидні, аніж професор Волумнія чи Лакі Флікермен.
Творці фільму попрацювали і над втіленням оточення головних героїв. Все зображене у фільмі має брутальний, старий і занепалий вигляд. Капітолій і близько не настільки гламурний, як у майбутньому, а Панем технологічно, зі своїми старими гвинтівками, потягами, телевізорами, примітивними безпілотниками і кінокамерами нагадує якийсь стімпанк. Одяг капітолійців зовсім не такий шикарний та надмірний, а в округах у моді панують все ті ж бідняцькі 20-30 роки ХХ сторіччя. Взагалі, костюми і однострої тут дуже якісні та продумані. Самі Ігри значно простіші і не тільки голодні, але й убогі та і близько не такі масштабні, як у майбутньому. Водночас, вони не менш жорстокі та криваві, а їх учасники, на відміну від часів Катнісс, не мають жодної надії і близько не намагаються вдавати свою зацікавленість у шоу.
Кінцівка фільму цілком виправдана та випливає з особистостей головних героїв, між коханням яких стоїть суспільство, їх власні характери і протистояння Капітолію та округів.
Важливою частиною фільму та його окрасою є музика і пісні у виконанні Рейчел Зеґлер. Вона чудова співачка. Сподіваюсь, цей фільм стане для неї великим кар'єрним проривом. Зрештою, як і для інших до цього нікому особливо невідомих молодих акторів.
Загалом, у випадку з "Голодними іграми: балада про співочих пташок і змій" ми маємо справу з рідкісним нині звіром - якісною екранізацією книги, без польоту хворобливої фантазії режисера і сценаристів, зроблену з повагою до першоджерела. Раджу до перегляду і сподіваюсь, що історія Коріолана Сноу буде продовжена у наступних фільмах (звісно, якщо вони будуть).