Наполеонізм-куколдизм - Рецензія до фільму «Наполеон» / Napoleon

Після перегляду фільму Рідлі Скотта "Наполеон" я розчарований і радше згідний з думкою французьких істориків, що перед нами якась англосаксонська дурня, а не кінобіографія першого французького імператора. Але, довгоочікуваний фільм, у будь-якому разі, стане основною у сприйнятті багатьма людьми постаті Наполеона та певною віхою у виробництві фільмів на історичну тематику, адже, поряд з "Убивцями місячної повні", "Наполеон" є дуже дорогим фільмом цього напрямку, знятим Apple не стільки заради грошей, а задля підвищення іміджу компанії.
Одразу, щоб запобігти расистським висерам про те, що у фільмі є, страшно сказати, чорні персонажі, скажу, що це цілком відповідає історичній правді, бо, по перше, вже тоді Франція була колоніальною імперією і у Парижі вистачало чорних, а по друге, одним з найближчих соратників Бонапарта був генерал від кавалерії Тома-Александр Дюма, син чорної рабині з Гаїті.
Фільм знято доволі рвано, без спроб послідовного викладу біографії головного героя, адже події починаються зразу у 1793 році, коли Наполеонові вже 25 років. Це триває і далі. Перестрибуються цілі роки, творці стрічки спиняються тільки на найважливіших подіях (і то не на всіх). Творці фільму не показують, як розвивався його характер і як він дійшов до такого життя. Також немає жодного відображення ставлення суспільства до Бонапарта і впливу на це його нефранцузького походження, яке усім було відоме. Практично нічого у фільмі немає про його родину (а кумівство і стало однією з причин поразки Франції та Наполеона), а також ставлення до французького імператора іноземних народів і керівників.
Наполеон у фільмі не старіє, і його весь фільм грає Хоакін Фенікс, який Бонапартові зразка 1790-х у батьки годиться. Ніхто не намагається надати йому більш природного вікові його героя вигляду. Це саме стосується і Ванесси Кірбі, яка грає Жозефіну - вона однакова, незалежно від віку її героїні. Принаймні третина фільму присвячена особистому життю імператора і, зокрема, його сексу з Жозефіною. У мене місцями склалось враження, що я дивлюсь якусь мелодраму, яка ґрунтується на чутках і бульварній біографії Наполеона І, адже тут він своїх діях буквально керується членом. Зокрема, те, що Наполеон залишив Єгипет і повернувся до Франції, за логікою творців фільму, пояснюється не політичними і військовими причинами (що очевидно), а тим, що Жозефіна зраджувала йому і треба було розібратись з нею. Секс, до речі, у фільмі теж смішний. Місцями зображення історичних подій межувало з якоюсь карикатурою, як от побиття Бонапарта депутатами. Зате його противники - Александр І, чи герцог Веллінгтон зображені як гідні та потужні гравці. Похід у Росію це ще одна поразка Скотта, адже там ми знову бачимо давні казочки про "дубіну народнай вайни" і те, як Наполеон бігав Москвою і дурнувато шукав там російського імператора, вигукуючи у порожніх залах. Багато відвертих вигадок - як от те, що Наполеон був свідком страти Марії-Антуанетти (насправді, він знаходився за 600 кілометрів від Парижа), чи особисто кидався у кавалерійські атаки під Бородіно чи Ватерлоо. Це було зроблено не більше, як для краси. Фільм сповнений такого роду дурощів, і реакція Скотта на закиди фахівців щодо цього була доволі істеричною. Правда в тому, що яким би негідником не був Наполеон І, він точно не був блазнем.
Одним словом, якщо ви збираєтесь будувати свої знання щодо Великої французької революції чи доби Першої імперії на основі цього фільму, то краще цього не робіть. Почитайте/подивіться щось інше. От хоча би "Марії Антуанетту" Стефана Цвейга чи щось Віктора Гюго.
Насправді, доволі дивно, що "Наполеон" Скотта і "Вбивці квіткової повні" Скорсезе коштують приблизно однаково, але у Скотта вийшов поганенький, але все таки історичний епік з битвами, кінними атаками, гарматами і палацами, а у Скорсезе - затягнена сімейно-детективна драма десь у глушині. Мабуть, Хоакін Фенікс і Ванесса Кірбі коштують в рази дешевше, аніж де Ніро і Ді Капріо. Втім, діди ще при ділі та назнімають нам таких "шедеврів" ще багато. А там ще 93-річний Клінт Іствуд підтягнеться.
З хорошого у фільмі варто згадати битви (особливо під Аустерліцом), костюми, прекрасну гру Ванесси Кірбі, яка гідна найвищих оцінок, музику, гумор та операторську роботу. Також сподобалось і те, що висміяно переконаність імператора у своїй непомильності, його манію величі, а наприкінці фільму показано у цифрах ціну для людей наполеонівських "звитяг" у кількості загиблих. Можливо, це і пояснює ставлення режисера і сценариста Мартіна Скарпи до Наполеона.
Загалом, ви нічого не втратите без перегляду цього фільму. Творчою перемогою Рідлі Скотта його назвати тяжко, а його важливість скоріше в тому, що він виходить у рік перед президентськими виборами у США як певне застереження перед "богонатхненними" особистостями та знаменує собою продовження знімання стрімінгами дуже дорогих історичних фільмів. Скотт вже оголосив, що нас чекає на Apple+ чотиригодинна режисерська версія фільму, у якій Жозефіни буде ще більше. Мабуть, я утримаюсь від перегляду тієї мелодрами.
Оцінку в балах давати не буду - фільм дуже масштабний і красивий, і для його створення пророблено надто величезну роботу, щоб оцінювати його як рядовий бойовик чи срачкову комедію.