З оригінальним коміксом я не знайомий, тому оцінював суто серіал. А серіал досить незвичайний, можливо навіть дивний, не схожий на інші. Дуже атмосферний і дуже візуально гарний. Місцями хотілося зупинити серію і милуватись кадром. Враховуючи що це #Netflix не дивує багато лгбт тематики, можливо це досі когось відлякує. Словом, раджу хоча б спробувати глянути
Я не проти рівноправ’я, але схоже що в тому світі до половини ЛГБТ+ представників. Може то такий всесвіт.
Пафосу і затягненості вистачає. Дивився серіал на швидкості 1,8х.
Ідея хороша, актори начебто теж, але й присутня якась скомканість. Начебто в серіал одразу кілька арок коміксів вмістили, і якщо це так - то навіщо було розтягувати сцени так, краще б збільшили темп, щоб всі історії нормально пояснити.
Дуже багато думок щодо цього серіалу. З одного боку, він як ковток свіжого повітря, але це повітря якесь важке. Мені дуже подобається оце прибирання кордонів між міфічним і реальним життям, де немає супергеройщини. І Гейман в цьому мастер, як і мастер у відсилках, яких в серіалі купа. Саме тому, мені більше сподобався комікс, бо там всі ці відсилки пояснюються.
Але при цій всій геніальності, все одно інколи навіть доводилось змушувати себе дивитись. Мені здається, що я просто занадто приземлена для таких метафоричних речей.
Але серіал гармонічний, атмосферний, а Морфей взагалі вийшов ідеальним (хоча спочатку трошки скептично ставилась до підбору актора).
Не знаю чим так сподобався цей серіал.
Спецефекти хороші, актори норм, а на сюжет не вистачило.
Дуже нудно, я навіть не зрозумів хто ж лиходій.
Побалакали, пафосно покривили морди на зеленому фоні та й по всьому.
Купа зальотних персонажів, зайшли в серію і вийшли. Для чого - не зрозуміло.
Ні про що.
Прекрасний представник нової епохи серіалів. В ньому присутньо все для сучасного телеглядача: приємна картинка, хороша музика, симпатичні актори (гомофоби вийшли з чату), цікавий сюжет, з яким не бояться експериментувати + приправлений Ґейманівщиною.
Серіал не хочеться навіть сварити, так є прохідні серії, які все одно цікаві, але є і ті, як от п'ята, якою захоплюєшся, у ній на повну розкривається акторська майстерність Девіда Тьюліса, для мене це один з найкращих серіальних епізодів останніх років. З акторів ще дуже сподобавсь Бойд Голбрук, виглядав стильово та харизматично, надіюсь повернеться до своєї ролі у наступному сезоні.
Якщо ви полюбляєте стиль Ґеймана — однозначно до перегляду, всім іншим рекомендую більше дізнатися про проєкт, щоб не було претензій, типу чому деяким персонажам змінили стать чи колір шкіри, а потім за це ставити одиниці.
Британський письменник Ніл Гейман вже встиг зайняти свою нішу у кіноіндустрії. Спочатку вийшли екранізації його романів "Добрі передвісники" та "Американські Боги", а тепер черга дійшла й до втілення на екрані серії коміксів "Пісочний чоловік". І це втілення є... прийнятним.
У першому сезоні серіалу викладена не вся оповідь про пригоди короля снів Морфея з роду Безмежних, але присутні ключові сюжетні лінії та арки, які дадуть змогу глядачеві зрозуміти, чи подобається йому ця історія, чи варто дивитись далі, або навіть ознайомитись з оригінальними коміксами.
Морфей тисячоліттями правив королівством Снів, та одного разу звичайна людина, підстаркуватий чаклун, прикликав його та захопив у полон, відібравши цінні речі - власність короля снів. Після свого звільнення Морфею необхідно повернути ці речі. Для цього йому потрібно добряче поклопотатись, поспілкуватись з відьмами і психопатами та навіть спуститись у похмуре пекло...
Походеньки Морфея загорнуті ... у пристойний відеоряд (особливо вдалим вийшло відобразити королівство Снів) і приправлені суцвіттям гарних акторів (виокремлю Чарльза Денса, Девіда Тьюліса та Бойда Голбрука, які чудово впоралися зі своїми ролями) разом непоганою головною музичною темою, що може запам'ятатися.
До того ж сюжет серіалу близький до сюжету коміксів. Змінено деякі деталі, щось вийшло вдалим, інші зміни можуть не сподобатись глядачам знайомим з оригіналом.
Тож перейдемо до "ложки оцту".
По-перше, виконавець головної ролі Том Старрідж, на мій погляд, переконливо зіграв капризне готичне поліно. Так, Морфей у коміксах був мовчазним, беземоційним персонажем, але він не був пафосним. Старрідж, у свою чергу, іноді робить губи "качечкою", невдоволено блищить очима і взагалі в деяких сценах схожий не на короля снів, створіння з іншого світу, а на невдоволену дитину. В його захист можна сказати, що Морфея було б дуже важко зіграти ідеально.
По-друге, Netflix не був би Netflix`ом, якби не "перефарбував" деяких персонажів у інший колір шкіри. Десь це вийшло вдало (як у випадку зі Смертю), а десь - ні (так, Роуз, це я про тебе).
Є багато талановитих чорношкірих акторів, навіщо набирати аматорів?
А ще якась чортівня коїться з правами на персонажів. Взагалі "Пісочна людина" є частиною всесвіту коміксів DC, тож на своєму шляху оригінальний Морфей міг зустріти декого з супергероїв Ліги Справедливості, та навіть відомого чаклуна-циніка Джона Костянтина. Я розумію, чому у серіалі відмовились від зв'язків з Лігою (все ж таки у нас тут похмуре фентезі), але від присутності Джона Костянтина серіал тільки виграв би, а якщо б його ще зіграв Кіану Рівз... Та керівництво Warner Brothers вирішило запхнути Костянтина у шафу, а на його місце поставити далеку родичку Джоану Костянтин, яка теж була у коміксах про "Пісочну людину", але за харизмою ніяк не дістане до Джона.
Підсумовуючи: незважаючи на певний набір недоліків, серіал цілком здатен розважити глядача-новачка, переповісти йому декілька гарних історій талановитого Ніла Геймана та заохотити на прочитання коміксу. Глядачу, знайомому з оригіналом, теж буде цікаво побачити, як була перенесена у формат серіалу надзвичайна графічна новела "Пісочний чоловік", хоча певні зміни у персонажах можуть викликати роздратування.