Перше, що привертає увагу в цьому фільмі, безперечно, це виконавець роді Дракули. Скажена експресія ідеально лягла на на класичний образ, канон якого створив Бела Лугоші. Саме його харизматичного Валахського графа підхоплює Микола, додавши свого божевільного погляду та крику. Заради нього і варто дивитися кіно.
Сюжет бере цікавий концепт. Відносини Дракули та Ренфілда дійсно потребували ревізії з погляду соціальної культури. Сьогодні вже ніяк без перевиховання злодіїв і їхнього психоаналізу. Ну а терапія стала чи то трендом, чи то вже об‘єктом висмювання. Проблема в тому, що цьому концепту вистачає одної теми, щоб повністю себе розкрити. Далі він простотро розбавляється у більшості своїй очікуваними жартами.
Не надто дивує і екшен. Він тут є і у пристойній кількості, що вже не погано. З таким зухвалим підходом до неприродньої кривавості хотілося б і більшої вигадки у постановці. Занадто вже режисер покладається на швидку зміну кадрів та динамічну музику. Комп‘ютерний кетчуп дода ... є ефектності, але спражня жижка виглядала б доречніше.
Фільм можна вважати нетривіальним сиквелом до Дракули від Юніверсал 30-их років. Старі персонажі потрапляють у сучасний світ, де, звісно, стають комічними персонажами. Без цього контексту маємо просто динамічний бойовик з пристойним гумором та акторськими роботами. Ніколас точно претендує на місце поруч з еталонними кровосісями.