Оскар - 1991, "Найкращий фільм", номінант
Замість епіграфу буде довідка: “Архетип у мистецтві - первинний образ, оригінал, загальнолюдські символи, на яких базуються міфи, фольклор і культура у цілому (наприклад, зла мачуха, вірний слуга і т.п.).
Іноді, коли тобі вже 30 і такий фільм дивишся вперше, складно сприймати його із таким же рівнем романтизму, який був би у 16, і я себе винуватила кілька годин у тому, що якось я зачерствіла за останні роки, раз мені так складно. Аж доки не вихопила із мозку цікаву думку. Думку про те, що це не фільм про конкретних героїв і конкретний випадок, героїв, у яких ти можеш упізнати себе, своїх друзів, людей на вулиці. Ні, у авторів вийшов фільм, який, по суті, є ходячим архетипом, сукупністю символічних образів і символічної ж поведінки героїв.
Поганого у цьому нічого немає, адже у кожному художньому творінні можна виділити певні символи, але така позбавлена індивідуальності архетипічність у чистому вигляді, як на мене, трапляється ... дещо рідше.
Розберемо детальніше.
Сем - це архетип Лицаря, такий собі Айвенго. Мужній, добрий, чесний, готовий на все, щоб захистити, і в цьому його основна функція. Вона настільки основна, що навіть тримає його на землі після смерті. Також, водночас, Сем - це архетип Христа, невинної людини, що померла, постраждавши за чужі гріхи. У нього немає недоліків. Він прекрасний, сум і страждання на його прекрасному обличчі також прекрасні. Нічим, абсолютно нічим автори фільму його не заплямували. Навіть у самому кінці, хоча могли б…
Моллі - Прекрасна Дама, або ж Принцеса. Красива, ніжна, беззахистна. Така собі леді Ровена із того ж роману “Айвенго”. За сюжетом, по суті є об’єктом (любові, поклоніння, захисту), при цьому не здійснює майже ніяких активних дій і не приймає рішень (хіба окрім походу у поліцію), спершу дає себе обманути, потім дає себе врятувати. Так, її пасивність легко пояснюється життєвою ситуацією, але це не суперечить архетипічності образу.
Ода Мей - це Трикстер. Архетип, що не уособлює собою ні чисте добро, ані чисте зло, однак вирізняється лукавством і хитрістю, керується виключно власними пристрастями і бажаннями, є порушником загальноприйнятих норм, у деяких випадках - комічний “аналог” головного героя або його “комічний” помічник. У принципі, єдиний персонаж фільму, який, помимо архетипічних рис, таки наділений яскравою індивідуальністю, яка, однак, тільки підкреслює “трикстерність” персонажа.
Також наявні практично у чистому вигляді (без імен, бо спойлери) архетип Іуди (зрадника) і архетип Бунтаря (злочинця). Чому у чистому вигляді? Бо дані герої не наділені більше ніякими індивідуальними рисами. Іуда винятково підступний і зраджує із корисливих інтересів, Бунтар - зло, що нікому не підкоряється і не має ніяких принципів.
Ну і, “у ролі самих себе” - архетипи Світла і Темряви. Так і зображені. Світло - це світло, а темрява - це темрява. Християнська полярність, у рамках якої є тільки добро, яке потрапить у рай, і тільки зло, яке потрапить у пекло. Добро не може чинити неправедно (майже), а зло не здатне на хороші вчинки. І у сукупності ці всі символи конструюють історію про архетипічну романтичну космічну любов.
Плюси: символічність і схематичність образів “не відволікає” від головних ідей. Про те, що любов - найвеличніше почуття, якому і смерть не на заваді. Що зло завжди буде покаране. Що треба цінувати кожну мить, проведену поряд із коханою людиною, і якщо ти когось любиш, то про це можна і варто говорити.
Має сенс також згадати прекрасну сценарну інтригу із планом головного героя (сцена у банку - оплески!) і загалом прекрасну Вупі. Аж захотілося передивитися ще деякі старі фільми за її участю.
Мінуси: Ця ж сама символічність і схематичність заважає, адже стає складніше ідентифікувати себе із героями, а отже, і співпереживати їм. Занадто вже вони ідеальні, як і їхнє кохання. Ба навіть є думка, що саме смерть зробила їх кохання максимально ідеальним, і воно у своїй ідеальності і застрягло. Єдине, що дозволяють собі творці фільму - мінімальний конфлікт із приводу одруження (і тут же вкидають традиційний штамп про те, що саме жінка раптом хоче заміж (навіть якщо до того не хотіла), і саме чоловік сумнівається (навіть якщо любить її усім серцем і життя йому без неї не миле).
Також трохи заважало, як фільм сам порушує свої ж закони. Начебто привид не може взаємодіяти із матеріальними речами - ан нєт, тут вже може. Начебто привида не можна бачити і чути нікому, крім медіума - ан нєт, тут вже можна… і так далі.
Але феноменальний відсоток позитивних рецензій свідчить, що все написане вище для багатьох людей проблемою не є, і я їм по-доброму заздрю.
Цікаві цитати:
Сэм: Зато ты попадёшь в рай.
Ода Мэй: Я не хочу попасть в рай, я хочу пойти в банк и обналичить чек.
Ода Мэй: Он всю ночь пел мне песню про какого-то Генри Восьмого.
Молли: Точно так же он заставил меня пойти к нему на первое свидание.
і моє улюблене:
Ода Мэй (сотруднице банка): Ой, понимаете… Мне нужен другой бланк, а то я не тем именем подписалась!