14 років. Саме стільки ми чекали, поки Смерть знову скаже своє: «Я ще не закінчила».
Це видовищний атракціон смертей, закручений навколо ефекту доміно. Маленький гвинтик - і машина ліквідації запускається. Тут фільм себе повністю виправдовує: сцени смертей винахідливі, драйвові й з приємною дозою чорного гумору.
Цього разу історія не про випадкових незнайомців, а про цілу родину. Але саме це відкриває найбільший мінус - повна відсутність переконливих емоцій. Актори (чи то сценарій) просто не витягують, коли мають показати біль від втрати найрідніших. Брат і сестра, які щойно втратили майже всю родину, спокійно йдуть на випускний із посмішкою? Саме тому, сімейна лінія для мене - сюжетно невдале рішення.
Емоційної прив’язки до персонажів майже немає. Хіба що мила пара з шикарної вступної сцени, особливо Айріс. І єдиний справді цікавий персонаж - Ерік (Річард Гермон). Саме з ним були одні з найкращих сцен. Решта - статисти, яких навіть не намагаєшся запам’ятати.
Втім, у сцена ... рії є цікаві ідеї. Те, як сім’я уникала смерті, і хто пішов на жертву заради інших викликає повагу. Це сильний момент.
Фінал бадьорий, з легким тоном і хорошим фан-сервісом. А ще акуратна відсилка до витоків франшизи.
Обов’язково раджу тим, хто ще не знайомий із серією. Пережити цей досвід уперше - круто. Але в моєму серці назавжди залишаться перша й друга частини.