Оскар - 1991, "Найкращий фільм", переможець
Фільм можна назвати продовжувачем традиції, започаткованої трохи раніше - традиції “вибачення” перед корінними жителями Америки шляхом змальовування їх як “дітей природи” на противагу білим загарбникам, які свій зв’язок із природою давно втратили. Спадкоємець “Єремії Джонса” авторства Сідні Поллака та один з ідейних натхненників “Аватара” (в усіх трьох кінокартинах простежується значна сюжетна подібність).
У кінокартині можна виділити декілька паралельних ліній, які сплітаються у єдине полотно: єднання людини з природою, ідея взаєморозуміння та культурного обміну, протиставлення білої та індіанської культур як протилежностей.
Головний герой символізує тут цілу расу, своєю поведінкою відповідаючи на питання: що могло б бути, якби всі прагнули до діалогу замість того, щоб прагнути до монологу. Це у його характері - намагатися знайти спільну мову із кожною живою істотою, і показана сюжетна лінія навіть дозволяє пофантазувати н ... а тему того, якою б була американська культура, якби асиміляція прийдешніх та корінних мешканців відбувалася б природним, а не насильницьким шляхом? Підозрюю, що це була б якась окрема культура, зовсім не схожа на ту, що є зараз, можливо, більш чутлива до потреб природи і до самих себе.
Одразу помітно, що фільм створено на початку 90-х, адже ніякої неоднозначності нам не подарують. Позитивні герої будуть винятково добрими і благородним (хоч і на свій лад), а негативні виглядатимуть як ходячий викидень генофонду. Але така полярність добре слугує кінематографічній задачі, адже всебічний аналіз ситуації не є метою фільму.
Із плюсів також: прекрасна природа, що створює меланхолійно-мрійливий настрій. Загалом, це найкраще із того, що у фільмі є. Також фільм несе у собі загалом правильні ідеї і необхідний емоційний заряд, на яких варто виховувати молоде покоління.
Із мінусів:
Хронометраж. Так, начебто зрозуміло, чому фільм триває аж 4 години. У ньому не так багато подій, темп фільму повільно-медитативний, бо природа не терпить поспіху. Але, тим не менш, висидіти 4 години не кожному під силу, і не факт, що ця затягнутість сюжетно виправдана.
Початок. Яке смислове навантаження несе у собі сцена проїзду героя під градом куль, не кажучи вже про її абсолютну нереалістичність (як смислову, так і постановочну)? Нам намагаються розкрити характер героя, а саме його безстрашність і героїзм? Але всі подальші події змальовують його як людину сміливу, але не безстрашну і не нерозсудливу. Героїзму ж у вчинку самогубця немає взагалі ніякого. Навіщо потрібна сцена з майором, яка взагалі ніяк не впливає на те, що відбувається? Якщо це все - просто спроба підвести нас до основних події фільму і пояснити, як герой опинився на фронтирі, то можна було просто почати із закадрової фрази “Мене відправили служити у віддалений форт на фронтирі” і зекономити дорогоцінний хронометраж.
З іншого боку, мотивація головного героя, не дивлячись на ці вступні сцени, так і лишається для нас загадкою. Чого він захотів поїхати на край світу? Йому набридла війна? Він ненавидить людей? Він втратив когось близького? Він просто любить природу?
Чому йому так комфортно на самоті? Він відлюдник? Люди втратили для нього цінність? Відповідей фільм не дає, поїхав - і поїхав…
3) Сценарні натяжки. Внаслідок великої кількості переглянутих фільмів, у якийсь момент я почала помічати моменти, які вписані сценаристом виключно для того, щоб рухати сюжет. От наприклад, якби головна героїня була корінною сіу і через те не могла б “працювати” перекладачкою, знаходити спільну мову з індіанцями було б набагато тяжче, і цілком імовірно, що стосунки з племенем так і лишились би на рівні добросусідських. Але за сценарієм так не має бути, тому героїня - біла жінка.
І моє улюблене: причина для фінального твісту, який розкривати я не можу, абсолютно натягнута і неправдоподібна.
4) Я зазначала вище про сюжетну подібність “Танцюючого” і “Аватара”. Але у останнього є невеличка перевага: на’ві - вигадана раса на вигаданій планеті, нам не пропонують історичного контексту, ми не знаємо про них нічого, окрім того, що пропонує сам фільм. Саме тому, відповідно до розставлених акцентів, співпереживати героям дуже легко. А в “Танцюючому” історичний контекст є, і однобокість висвітлення все ж трохи заважає, особливо у зображенні білих людей, які є виключно несимпатичними сволотами, що розкидають по прерії пляшки і трупи тварин (навіщо?). А несимпатичні індіанці - це виключно пауні. От їм можна бути негативними героями: вбивати білих, вбивати сіу і у білих же служити розвідниками. Сіу ж убивають виключно з метою самозахисту, а воюють - виключно за припаси на зиму. Однак спало мені на думку, що білі люди, до того як побудували цивілізацію, теж воювали в основному за припаси на зиму, а вже потім почали воювати за інші речі. Тож зміна і розвиток мотивації воєнних конфліктів - це невід’ємна риса розвитку будь-якої цивілізації, і індіанці просто не встигли “дорости” до цієї зміни. А війна - у будь-якому випадку війна, і у ній гинуть люди, незалежно від того, хто з ким і за що воює.