Оригінальний твір Івана Єфремова сам по собі важкий для екранізації. У Єфремова добре виходило робити наукові передбачення і погляд на радянський комунізм він мав доволі тверезий (якщо не скептичний). Роман, окрім сухості своєї мови, показує суспільство, що кардинально відрізняється від тогочасного.
Фільм наче зумисне применшує позитивні риси першоджерела та перебільшує негативні. Персонажі, жителі далекого майбутнього через тисячі років, говорять дуже пласкою, беземоційною мовою. "Туманність Андромеди" ненароком передбачила перетворення тексту в звук комп'ютером. Тобто, в мові є вигуки, прикметники, звертання, але всі вони промовляються однаково монотонно, ніби людям нема діла до всього навколо. Персонажі - це особини-функції і не більше. Так, у романі вказується, що мова в майбутньому позбулася надмірностей, але люди не стали роботами без емоцій. Вони користуються емоціями більш, скажімо, раціонально, але фільм справляє враження їх відсутності.
Декорації чужої планет ... и та всіляких пультів доволі таки непогані. Можна також впізнати щось схоже на ноутбук. Але щодо Землі, де відбувається значна частина дії, там усе дуже блякло. Земля в романі нагадує суцільну античну Грецію з містами-полісами поруч з велетенськими геоінженерними спорудами, як-от штучні сонця над полюсами. А на екрані ми бачимо лише пару споруд в "Артеку" та скелі.
Що вдалося - то це костюми. Як буденні, так і скафандри. Дещо авангардне, але при цьому функціональне.
Сюжет цілком готує до другої частини, що так і не була знята. Історія дослідників на Землі та екіпажу зорельота, застряглого на іншій планеті, перетинаються надто мало і поокремо вони не вельми виразні.
Обірвана оповідь не спонукає хотіти продовження. Світ майбутнього, показаний у фільмі, явно штучний і нещирий. Окремі дизайнерські рішення вдалі, але загальне враження - монотонно й непереконливо. Єдиний сильний момент - це коли персонажі дивляться трансляцію від якихось далеких інопланетян і розуміють, що ті напевне давно померли.
Якщо автори мали намір переконати глядачів, що в майбутньому "жити стало краще, жити стало веселіше", і його треба прагнути, то вийшло навпаки. Я не хочу майбутнього, де найцікавіша риса людини - це її одяг. І хай це не зовсім класичний радянський комунізм, результат очікуваний - суспільство, де є мета, але нема людини.