Сон (1964)

Яскравий зразок кіношевченкіани та українського кіна «періоду відлиги», що розкриває одну з основних постатей нашої літератури – Тараса Шевченка.

Головну роль, Тараса Шевченка, спочатку мав виконувати актор Микола Губенко, одначе він посварився з режисером. Тому на знімальному майданчику з’явився 23-річний Іван Миколайчук, тоді ще студент Інституту імені Карпенко-Карого, який паралельно з цим знімався у головній ролі в «Тінях забутих предків» (1964).

Прем‘єра фільму відбулась у Києві 3 листопада 1964 року. Режисер Володимир Денисенко не дарма обрав за оповідну рамку сатиричну поему «Сон» («У всякого своя доля»), написану Шевченком у 1844 році протягом так званого періоду «Трьох літ». Цей твір став справжнім маніфестом антицаризму, репрезентуючи московський царат як нещадний та безглуздий авторитарний режим. За сатиричне зображення імператриці імператор покарав Шевченка важче, ніж решту учасників Кирило-Мефодіївського товариства, заславши його на солдатську службу до Оренбурґу з забороною писати й малювати.

Проте, цей сюжет Денисенко (якого, до речі, у 1949 році було засуджено до п’ять років виправно-трудових робіт за «український буржуазний націоналізм» та заслано до Кірова) використовує лише як тло для створення ще одного шевченкового кіножиттєпису з канонізованою життєвою траєкторією: від сільського хлопця до впливового культурного діяча.

Однак, «Сон» є перш за все спробою полемізувати з радянським образом Кобзаря, створеним Ігорем Савченком у фільмі «Тарас Шевченко» (1951). Шевченко у виконанні Сергія Бондарчука є радше радянським ідеологічним конструктом борця, пророка майбутньої революції. Проблематизуючи цей образ, Денисенко певною мірою унагальнює його для українського дисидентства 60–70-х років, закладаючи тим самим основи подальшої національної мітотворчості і канонізації Шевченка як ключової постаті українського націєтворення.