Lilia Omelianenko

Трое у кадрі, не рахуючи собачки

Оскар - 1998, "Найкращий фільм", номінант

Думаю, я не погрішу проти істини, якщо скажу, що найкраще у цьому фільмі - це собачка. Оскара їй! Вона прекрасна, оригінальна і досягла таких вершин акторської майстерності, до яких не зміг дотягнутися навіть Джек Ніколсон. А Джек, як нам усім відомо, у плані акторської майстерності ще той красунчик! І якщо раптом вам на хвилинку спаде на думку, що занадто вже швидко буркотливий письменник розтанув серцем - просто загляньте в її бездонні очі!

Тут же не можу втриматися від алюзій на “Сяйво”. Не інакше, Джек Торренс вижив, вселився у Джека Ніколсона, щоб насамкінець перетворитися на Мелвіна Адела. Сокиру от тільки загубив, то й довелося вчитися замикати двері по пять разів, щоб захиститися від настирливих сусідів.

Ще от іноді думаєш: тяжко живеться людям, що мають ОКР. Обсесивно-компульсивний розлад, безлико названий у фільмі “навязливим станом”. Добре, якщо у людини фіксація на цифрі 5, наприклад, а от якби на цифрі 1025? Стояв би бідолаха годину ключа в замку крутив… А якщо з ліку зібєшся? Ой-вей....

А якщо серйозно - фільм симпатичний. Простота і щирість покликані достукатися до недовірливих скептиків, які можуть цілком справедливо зауважити, що якось занадто вже швидко змінюється людина у такому віці, причому ніяких глобальних катарсисів, які були б тому причиною, не відбувається. Та вочевидь, Мелвін Адел - він як великий кудлатий пес, що голосно і басовито гавкає, та кусатися насправді не вміє, а перед настирливими людьми так взагалі пасує майже одразу. Людина всіляко пробує тримати людей на дальній дистанції для самозахисту, розуміючи, що на ближній нічого з ними зробити вже не зможе. І справді, ще, чого доброго, розгледять його добре серце, і куди від них потім діватися!

Так само і довгий перелік всіляких нетолерантностей персонажа - це не стільки життєва позиція, скільки пошук у інших недоліків, “несумісних із життям”, щоб отримати “адекватну” причину відгородити себе від них. Та і попадаються героєві як на жарт то жінки, то блакитні, то євреї… Навіть собака - не собака, а якась карикатура на пса. Так що страшно навіть подумати, що б він робив, якби зустрів у вказаний період на життєвому шляху розумного, дорослого, гетеросексуального, білого чоловіка респектабельної професії. І як тут знайдеш хоч якийсь привід для втечі у свою шкаралупу?

Із плюсів: Не хочу применшувати заслуги Хелен Хант (особливо вдалася їй сцена із листом подяки на 23 сторінки), але Джек Ніколсон видає просто неймовірний перформанс, вкотре підтверджуючи звання одного з найкращих акторів сучасності. Його герой викликає співчуття, сміх, роздратування, огиду, і знов по колу, і все це майже водночас. У нас як глядачів немає навіть потреби у тому, щоб робити екскурс у минуле і з’ясовувати, що саме зробило персонажа таким. Завдяки акторській грі він і так виглядає рельєфно та повноцінно, а його часом дивні і нелогічні вчинки видаються достовірними.

Також завдяки вибраному формату комедії виходить убити двох зайців водночас: посміятися і зобразити серйозні проблеми у легкому та комічному вигляді, не применшуючи при цьому значення самих проблем, адже роки перегляду фільмів-номінантів даються взнаки, і серйозне кіно на одну і ту саму тему із року в рік потроху нав’язає на зубах.

Із мінусів: Кіно створює чудовий і веселий настрій під час перегляду, але його післясмак чомусь не такий приємний. Чи то за смішками раптово згадуєш, що так то воно все до кінця і неясно. Чи зможе герой побороти свою хворобу і психологічні трабли, чи це у нього просто тимчасова “ремісія”, за якою піде неминуче загострення? Чи справді героїня робить вибір серцем, чи може це наслідок почуття вдячності вперемішку із маминим вихованням, яке містить обов’язковий пункт про те, що “треба хапати того, хто є”? Чи не закінчиться для ще одного героя його ситуація повним спустошенням, як матеріальним, так і моральним? Самі лиш запитання без відповідей. Хтозна, може іноді і правда не варто зазирати за титри.

Цитати:

Никогда не отрывайте меня от дел. Даже если все кругом будет объято пламенем, даже если вы услышите стук падающего тела, а через неделю почувствуете запах разлагающегося мяса, даже тогда не приходите.

Когда вы в первый раз зашли в ресторан, вы даже показались мне симпатичным. Но потом вы заговорили.

Тяжело не потому, что нам плохо, а потому, что другим хорошо.

— Почему у меня нет нормального парня?! Без закидонов! — Этого все хотят, милая. Так не бывает.

Оцінка: 8


Коментарі:

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Ми в соціальних мережах:



Касові Збори, грн
(Лютий 7–10)

Сьогодні в кіно

Скоро в кіно

Форум

Останні рецензії