Soya

Маю список кращих азійських фільмів за версією журі Пусанського кінофестивалю. І цей фільм був на досить високому місці. Моє знайомство з індійським кіно дуже давнє, але воно зовсім не моє, не розумію його, не відчуваю. Але вперше натрапила на інді-фільм. Та й 20 місце в списку заінтригувало.
Фільм про двох медичних сестер, що працюють і живуть в Мумбаї сподобався своїм стриманим стилем який суперечить життю, що вирує в кадрі. Важко уявити так багато людей поруч з собою. Дивно дивитись на їх стиль життя. Одна з медсестер Прабха заміжня, але була з чоловіком декілька днів і він поїхав на заробітки в Німеччину. Вже два роки вона нічого не знає про нього. Інша - Ану - весела, життєрадісна, має хлопця, та не має місця, де може побути з ним на самоті.
Здається, ніби звичайний побутовий фільм на один вечір, але вже третій день не можу забути про нього.
Дивитись цей фільм - це ніби пити ввечері трошки терпке червоне вино, змінюється настрій, терпкі ноти викликають неспокій, деякі сцени на межі реальності та марення, шум океану заспокоює і стишує роздратування життям, темна печера з написами навіює думки про вічне.
А, головне, розумієш, що все в житті має сенс і красу. Варто жити та любити життя, навіть, коли воно дуже просте...
Бо келих червоного вина ввечері можна собі дозволити.

P.S. Виявилось, що в 2024 році на Каннському кінофестивалі він був номінований на Золоту пальмову гілку. Але отримав Гран-прі. А Гілку отримав фільм "Анора". Ну, це про західні цінності.
2 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною
Коментарі:
Поки коментарів нема. Будьте першими - напишіть коментар!

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Нещодавно переглянуті: