Не в пирогах щастя

Описане у фільмі схоже на симптоматику біполярного розладу, або, як раніше казали, маніакально-депресивного психозу, тільки ще підкріпленого галюцинаціями. Фаза депресивна змінюється фазою маніакалу (скаженої творчої активності), і так людина все життя живе, а ми просто спостерігаємо за одним із найяскравіших періодів. Якщо ж людина починає лікуватися - фази стираються, і життя стає стерпним, але, як кажуть, таким собі рівномірно сіреньким, а аж ніяк не щасливим...
Так що, особисто я не здивуюся, якщо герой в один прекрасний день злізе з таблеток (а цілком очевидно, що в кінці фільму він саме на них і сидить, бо подібні психотичні стани самі по собі не минають), і раптово виявить, наскільки він скучив за своїм Бобром... Жаль тільки, що кількість рук у нього обмежена...

Дуже цікаво. А по відгуках до фільмів теж можна визначити такі розлади? Бо цей персонаж мені емоційно близький, хоча бобра у мене нема поки що... але кількість рук теж обмежена.))

Ну, діагноз реальній людині має ставити винятково спеціаліст, адже крім обмеженої кількості рук у неї, як правило, обмежена кількість і всього іншого, тож тут потрібен акуратний підхід. А от ставити діагнози персонажам фільмів можна і за рецензіями, і за відгуками на рецензії, і навіть за відгуками на відгуки :-) Персонаж з вікна не викинеться і до суду не подасть, а треба ж якось розважатися...